Несподіване відкриття на кухні: записка замість晚ерi.

Оля, моя дружина, часто поспішала до Тані. Я завжди жартував, що вона там залишає мене на самоті, а сама смажиться на підписному горщку. Одного разу, повертаючись з біржі пізно опівночі, я застав дрон від втоми та голоду. Переодягнувшись, я стрибнув до кухні, сподіваючись хоча б щось одержати. На столі лежала листівка:

«Дорогий, я приходить до Тані. Якщо щось, зателефонуйи».

З пустого фарфорового горшка виходив тільки запах потрохи охолодженого бульйону. Я відчинив холодильник і звалив лише все смажене, усе сичке. Потім, просто до чаю з кавою, що вже встиг холодний стати, з’їв цілі три бутерброди. Лежав у ліжку, дивлячись у телевізор, де показували якийсь бюро, але через хвилю знесилено захопився за показчик.

О девятій Ліля вернулася з Тані. Я жваво пробудився і, прошеперши, запитав:

— Ліл, а тут якась ціна кави? Я й сам не знаю, що сьогодні спогнало, але хочеться ще.

— Ні, дорогий, в мене пізно їсти. Я худію, — строго відповіла вона.

— Що ж, я тут, як усі, — нависаючи, сміявся я, — мене сьогодні в усіх шахтах тягли. Я б хоч приходитьм до норми, Ліл?

— Ну, як хочеш, — надівала вона руки, — теж приготую. Але я ж вже поспілала з Танею. Для тебе…

— В якому рівня з того?

— Посолила мені Таня свого дошку. Гуса з яблуками з дідиної ферми.

— А я-то… — аж пальцем об уривався я, — думав, що з зелені приходить! О, яка жирність! Вона що, мене чемностями ловить?

— Що ти, — поспішила з виправданням Ліля, — я просто про неї стурбована. Вона ж самотня. А хочеш, я приготую її, щоб вона й тебе також косинцем поклала?

— То ти з глузду знялася, Ліл? — скинувся я, — щоб я у цей час ще й до неї в навколишній доби? Це ж недопустимо!

— Нічого, нічого, — вже кинула вона телефон. — Вона ж так людина.

— Не дуже, не дуже! — майже закричав я. — Я там і радіснішого дня не спробую!

Та Ліля вже й вмить обколола Таню:

— Алло, Танько, у мене якесь буддівник! Муж приходить з Королівщини з таким, а ми з тобою болтнем позаймовим… Що? Привести його до тебе? А як він прийде без мене? У мене тут діла… Дозволить? Ой, дякую… Він у такому голодному…

— От пропала, — засміялася Ліля, — як він прижмурився до неї.

Вона відключилася і командувала:

— Тікай, вона вже робить стіл.

— Ти, точно, із туманом, — відмахнувся я, — я не піду!

— Підеш, підеш, — настаючи, повторила вона.

— То ходимо разом?

— Ні, я до душу, — пояснила Ліля, — а ти сам повинен. Вона чекає. І гусь такий смачний, зумів як ти любиш.

— Ну, ладно, — обмирив я. — А може, все-таки, разом? Я тут один сидів…

— Йди, — засміялася Ліля.

Я побіг у коридор та відчинив двері. Ліля принеслася до душу, тоді я залишився холостим.

Пройшло кілька хвилин. Ліля плила та ласкаво дивилася в телевізор. Пройшло ще кілька, а Вадим все не вернувся. Вона почала пощирюватись, вимкнула телевізор, прислухалася до тиші.

Потім встала, пішла до дверей, трохи їх приотворила і знову напружено нависла листа. Щось у серці приказувало їй, що треба йти до Тані забирати чоловіка, але тепер саме було незручно — якось він сам повинен повертатися, а ревнощі не дають їй спокою. Мабуть, поганий знак?

Не витримавши, вона знову кинулася до мобільного, дрожак пальців набрав що-попало, і вона почула, як її сьогодні:

— Ліл, тут у Тані так багато смачного… Я просто наслаждаюсь цілим столом.

— А кого Танею називаєш? — дрожак голосом запитала вона.

— Кого-кого… — хихикнув Вадим. — Пробач, мила, але я, певно, залишусь у ній ще трохи. Вона ж, насправді, класна…

— Ах, ти…

Ліля відключилася, рвонулася до виходу, і… через якихось п’ять хвилин Вадим уже сидів дома на дивані.

З того вечора Ліля до Тані не ходила. Навіть якщо вони східні, то в нас з людьми своя нитка, як кажуть: двері в кімнату відчинили, — і ти потягся за собою усіх без пропонки. Тепер я це знаю.