Несподіваний дзвінок

Пізній дзвінок

Денис вийшов із офісу. Низьке сіре небо нависло над Києвом, немов накрило його ватою. Лише хрести на золотих куполах Софійського собору спокійно продиралися крізь хмари.

Дрібний дощик поколював обличчя, поки він ішов до машини. У салоні «Рено» ледь вловимо пахло «новим авто». Денис поклав руки на кермо, на мить закрійшов, тішачись, що встиг забрати машину з сервісу – не доведеться мокнути на зупинці, а потім товктися в маршрутці.

Повернув ключ, і салон залився звуками заїдливої попси. Він прикрутив гучність. «Додому!» – наказав собі та вирушив на проспект. Пальцями відбивав ритм по керму.

П’ятниця. А по п’ятницях вони з друзями йдуть у клуб, відриваються після робочого тижня. Що ще робити молодим, вільним, без сім’ї, дітей та всякої обов’язковості?

Квартира зустріла тишею. Відчинений шафка вхідних дверей вкинув у серце недобре передчуття. Денис скинув кеди й у шкарпетках пройшов до кімнати – вже знаючи, що побачить. Серед його сорочок та піджаків маялися порожні вішалки, де колись висіли Суздрані сукні та блузки.

Пішла. Останнім часом вони часто сваряться, але швидко миряться. Вона телефонувала й казала, що сьогодні не піде з ними у клуб. Його відволікли, потім він забрав машину… «Обурилась, що не передзвонив? Невже через це розлучаються? – подумав Денис. – Ні. Вона все розрахувала. Шафку залишила відкритою, щоб я одразу поринув у атмосферу самотності й докорів собі. По сценарію має бути записка зі скаргами та прощанням». Він оглянув кімнату.

Жили разом півроку. Суздра його влаштовувала: гарна, весела, в міру істерична. Значить, це він їй не підходив. Останнім часом вона все частіше згадувала весілля, медовий місяць… Він жартував у відповідь. Тепер зрозуміло. Не дочекалась рішучих кроків і пішла. Мабуть, думає, що він одразу почне бігати, дзвонити, умовляти…

І Денис зрозумів, що саме це й хоче зробити. Набрав її номер – телефон вимкнений. Кинув телефон на диван.

Уявив Суздру, як вона, підперши бік раковини й стоячи на одній нозі, чистить картоплю… Захотілося, щоб повернулася зараз. Пройшов на кухню. У раковині – немиті тарілки зранку. Поряд – пуста пляшка вина. «Значить, допила, вагалась». Це його потішило. Він помив посуд. Пляшку засунув у переповнене сміттєве відро.

Суздра ненавиділа брудний посуд. То лишила спеціально – щоб він зрозумів, як йому буде важко самому. Акторка! За те її й любив. Хоча про кохання говорив лише на початку.

Побачив записку на холодильнику: «Йду. Не впевнена, що нам варто продовжувати». Отак, без пояснень, докорів чи підпису.

А він уже вибирав каблучку. Чекав зарплати, щоб купити, та слушного моменту для гарного пропозиції на очах у всіх друзів.

“Коли дівчина йде – це на краще”, – заспівав він, перекрутивши відомий хіт.

У тиші кухні пісня звучала фальшиво. «Повернеться. Я теж гордий. Не дзвонитиму. Нехай помучається». Він узяв відро й вийшов сміття виносити.

Повернувшись, ще в дверях почув – телефон дзвонить. Не роззуваючись, кинувся до дивана. Невідомий номер. Чи варто брати? Раптом це вона?!

“Так”, – відповів він.

“Діма, привіт”, – голос дівчини. Денис зрадів, думаючи, що це Суздра. “Це я, Оксана. Довго не наважувалась подзвонити… Ти нічого мені не обіцяв, але я не знаю, що робити…”

“Хто? Яка Оксана?” – Денис навіть пропустив мимо вух, що його назвали Дімою.

“Ти не пам’ятаєш мене? Тоді нам немає про що говорити”. І роз’єдналась.

“Дідько”, – вилаяся Денис.

Побачив брудні сліди від кедів на килимі – вилаяся знову. Але телефон задзвонив знову.

“Діма, я хотіла сказати…”

“Я не Діма. Мене звати Денис. Дівчино, ви помилилися номером”, – пояснив він.

“Ти брехав мені? Навіщо? Сам дав свій номер”. Вона повторила його цифри.

“Я не брехав. Денисом мене звати 26 років. І номера вашого я не знаю”, – роздратовано відповів він.

“Даремно я дзвонила…”

“Ні, стій! Якщо подзвонила, то кажи, що тобі потрібно”. Але вона знову зникла.

«Більше не відповідатиму». Він вимкнув звук, але не телефон – раптом Суздра передумає. Але гаджет знову завибрував.

“Дівчино… Оксано! Нащо ви дзвоните, якщо нічого не кажете?”

“Вибач…” – у трубці почувся зітх, ридання чи плюскіт води. “Я не знаю… Мені здалося, що між нами… Я хотіла сказати, що сама… Ти не винен…”

“У чому я не винен?!” – крикнув Денис у порожнечу – вона знову зникла.

Голос Оксани звучав слабко. Що там плюскотіло? Вона плакала? «Я сама… ти не винен» – так кажуть перед… «Господи, що там коїться?»

Денис набрав номер друга. Діма славився бабієм.

“Ну що, приєднаєшся? ТВони зустрілися в кав’ярні, і Оксана розповіла йому все, а Денис зрозумів, що іноді найважливіші дзвінки приходять саме тоді, коли їх ніхто не чекає.