Нічого від тебе не вимагаємо

— Нам від тебе нічого не потрібно!

— Сину, опам’ятайся, поки не пізно! Хлопчина анітрохи на тебе не схожий! Твоя Оленка нагуляла його від колишнього, а тебе зробила відповідальним! Я ж знаю!
— Мамо, годі вже! Дмитрик мій син… Чого ти вічно брешеш? Годі, їду додому.

Галина Сергіївна все життя виховувала сина сама. Між нею та Алексієм завжди були гарні стосунки: він не грубив, слухався, добре вчився. Виріс — став інженером, як мріяла мати. Настала черга влаштувати йому родинне життя. Вона підібрала наречену — Соломійку, дочку подруги Дарії.

За наполяганням матері Алексій і Соломія почали зустрічатись, але романтика не запалала. Помаявшись кілька місяців, пара розійшлась. Згодом Алексій зустрів Олену. Кохались шалено, одружились через три місяці, на великий жаль Галини Сергіївни. За півроку Олена завагітніла. Народився хлопчик — Дмитрик. Та свекруха невістку ненавиділа. І щоразу воркотіла:

— Подивись, у що вона тебе перетворила? Зім’ятий, неогледжений…
— Мамо, та я в порядку! Сорочка трохи пом’ялась у авто…
— Сідай, повечеряй! Твоя, мабуть, нічого не готує.
— Дякую, мамо. Вдома поїм. Олена чудово готує.
— Знаю я її “чудово”… Котлети з крамниці, або гірше — пельмені. А от Соломійка на кулінарні курси записалась. Ось так дівчина!

Алексій відбивався, як міг. Не передавав матеріних нападів дружині. Та Галина Сергіївна продовжувала свою війну. І одного дня це дало плоди…

— Привіт, сину… Чому твоя Оленка мене уникає?
— Мамо, як вона може приходити, коли ти кожен раз її критикуєш?
— Критикую, бо є за що! Поки ти чаюєш, вона, мабуть, з колишнім бавиться. Знаю я того волоцюгу — Костька! Хлопчина весь у нього. Ти його годуватимеш!

Тієї ночі Алексій посварився з матір’ю. Повернувся додому похмурий.

— Тату, тату! — вибіг назустріч Дмитрик.
— Привіт, сину. Що робив?
— З мамою гуляли. Дядько Костько шоколадку купив!

В голові Алексія блиснула думка: а раптом мати права? Ввечері влаштував дружині допит:

— Навіщо зустрічалась із колишнім?
— Лешко, випадково зустрілися. Він нас провів до дому.
— Звідки та турбота? Може, Дмитрик не мій, а його?!
— Ти що несеш? Здурів?!

Тієї ночі подружжя посварилось вперше. Сварки стали частиною життя. Олена не витримала, зібрала речі й повернулась до Львова, до матері.

Після розлучення Алексію призначили аліменти. Судом не став перечити — платив. Галина Сергіївна тріумфувала. Вона відновила спроби звести сина з Соломійкою, “ідеальною невісткою”.

І перемогла. Алексій одружився вдруге. Та незабаром Соломія показала характер: сварилася через дрібниці, вимагала розкошів.

— Ірчин Василь дружині друге хутро купив! А ми на “Таврії” їздимо! Ти що за чоловік?!

Пройшло п’ятнадцять років. Алексій працював на двох роботах, дружина жила для себе. Дітей не хотіла: “Спочатку поживу!”. Галина Сергіївна намагалась втрутитись, та Соломія її відшила.

Одного дня Алексію подзвонили з лікарні: мати в комі після інсульту. Соломія відразу заявила:

— Біля ліжка сидіти не буду. Віддай її до інтернату.
— Може, звільнюсь з роботи?
— Ти з глузду з’їхав? Кредит за моє авто ще чотири роки платити!

Галину Сергіївну відправили в інтернат. Через місяць вона померла. Алексій, повернувшись додому без попередження, застав дружину в обіймах сусіда… Збирав речі мовчки й переїхав до маминої хати.

Після похорону Алексій сидів у порожній оселі. Згадував матір та її “поради”. Зараз йому за сорок. Ні родини, ні друзів. Навіть авто — лише Соломіїне… Згадав Олену й Дмитра. Чи його син? Вже й байдуже…

— Дмитрику, мабуть, вже дев’ятнадцять… Який він тепер? — пробурмотів у порожнечу.

…Вранці купив квиток до Львова. Знайомий під’їзд, двері. Ніхто не відчинив. Чекав. Обернувся — і завмер. До входу йшов юнак — його копія двадцятирічної давнини.

— Дмитре… Сину…
— Ви?.. Чого вам? — холодно.
— Пробач… Який же ти виріс… І схожий! Де мама?
— Мами нема. Загинула десять років тому. В аварії…
— А ти? З ким живеш? Можу допомогти…
— З бабусею. Нам нічого не потрібно.
— Та ж я…

Алексій не договорив. Дмитро увійшов у під’їзд, зачинив двері.

— Сину! Відчини! Я ж твій батько!

Відходив, схилившись до стіни. Може, це дощ із неба сльози змивав? Повертався ще кілька разів, благав. Даремно. Дмитро відмовився назавжди.