Олексій одружився з Надією, щоб завдати шкоди Марії та показати, що не страждає після зради…

Було колись… Олег одружився з Надією навмисно — щоб зробити біль Марії. Хотів показати, що не страждає після її зради…

З Марією вони були разом майже два роки. Він кохав її шалено, готовий був гору звернути, підлаштувати все життя під її мрії. Думав — ідуть до весілля. Але постійні ухилення від розмов про це його дратували.

— Навіщо зараз одружуватися? Я ще не закінчила університет, а в твоїй фірмі ні шиша, ні виша. Нема у тебе ні нормального авто, ні власного помешкання. І, чесно кажучи, не хочу жити з твоєю сестрою в одній кухні. Якби не продав ту будку — жили б без проблем, — таку відповідь він чув від Марії щоразу.

Олегу було боляче, але він мовчки визнавав — у словах дівчини була правда. Він із сестрою Олею жили у батьківській хаті, бізнес тільки розкручувався, а сам він був ще студентом останнього курсу. Довелось брати кермо у руки, не чекаючи диплома. Будинок продали зі згоди з Олею — треба було рятувати батьківську справу.

За пів року накопичилися борги, а вони ще вчилися. Продаж дозволив розплатитися, поповнити склад будматеріалів і навіть відкласти трохи грошей.

Марія ж вважала — треба жити сьогоденням, а не чекати якогось міфічного завтра. З її позиції, коли батьки про все піклуються, це звучало легко. Але Олег дорослішав миттєво: турбота про сестру, бізнес, побут. Вірив — буде і дім, і авто, і город.

Лиха не сподівався.

Домовились піти у кіно, і Марія попросила не заїжджати — прийде сама. Олег чекав на зупинці, коли раптом побачив — вона під’їхала на дорогому авто. Вийшла, простягнула йому книжку й сказала:

— Вибач, ми не можемо більше бути разом. Я виходжу заміж.

І повернулась до машини.

Олег застиг. Що могло змінитись за ті кілька днів, коли він був у від’їзді? Додому повернувся з понурим обличчям, і Оля відразу зрозуміла:

— Ти вже знаєш?

Він мовчки кивнув.

— Вона виходить за багатія. Запросила мене свідкоєм — а я відмовилась. Вона ж зрадниця! За твоєю спиною весь час з ним…

Олег обійняв сестру, гладячи її по голові:

— Спокійно. Нехай буде щаслива. А ми… будемо щасливіші.

Після цього замкнувся у кімнаті на цілий день. Оля намагалась витягти його:

— Ну хоч поїж щось. Я млинці спекла…

На заході він вийшов із вогнем у очах:

— Треба готуватись.

— До чого? Що ти вигадав?

— Одружусь із першою, хто погодиться, — холодно відповів Олег.

— Ти що, збожеволів? Це ж не тільки твоє життя! — даремно намагалась зупинити його сестра.

— Якщо не підеш зі мною — піду сам.

У парку було повно людей. Одна дівчина показала на скроню пальцем, друга тікала, налякана. А третя, дивлячись йому в очі, сказала «так».

— Як тебе звати, красуне?

— Надія.

— Значить, святкуємо заручини! — і потягнув Надю з Олею до кав’ярні.

За столом панувала незручна тиша. Оля не знала, що казати. У Олега ж у голові кипіли думки про помсту. Він уже вирішив — зробить усе, щоб їхнє весілля теж було двадцять п’ятого.

— Гадаю, у тебе є серйозна причина, через яку ти запропонував руку і серце незнайомці, — порушила тишу Надя. — Якщо це був імпульс — не ображатимусь і піду.

— Ні. Ти вже дала слово. Завтра подаємо заяву і їдемо знайомитись із твоїми батьками.

Олег підморгнув:

— От і добре.

Весь місяць до весілля вони бачились щодня, говорили й пізнавали одне одного.

— Може, розкажеш, чому так вийшло? — якось запитала Надя.

— У кожного є свої скелети у шафі, — уклався Олег.

— Головне, щоб вони не заважали жити.

— А ти чому погодилась?

— Уявила себе принцесою, яку король-батько віддає за першого зустрічного. У казках завжди добре: «І жили вони довго і щасливо». Вирішила перевірити.

Насправді все було не так просто. Велике кохання залишило розбите серце і втрачені (хоч і невеликі) гроші. Але навчило розуміти людей. Надокучливих шанувальників Надя відлякувала одним поглядом.

Вона не шукала ідеального чоловіка, але точно знала — потрібен розумний, самостійний і рішучий. У Олезі побачила і те, й інше. Якби він сидів не з сестрою, а з друзями — Надя б пройшла повз.

— То хто ж ти, принцесо? — задумливо дивився Олег на дівчину. — Сумна Василиса, красуня Царівна чи жабка?

— Поцілуєш — і дізнаєшся, — усміхнулась вона.

Але між ними не було ні поцілунків, ні чогось більшого.

Олег сам керував підготовкою до весілля. Наді лишалось вибирати з того, що він запропонував. Навіть сукню і фату купив сам.

— Ти будеш найкрасивіша, — повторював він.

У ДРАЦІ, коли чекали на церемонію, несподівано зустріли Марію з нареченим. Олег вимушено посміхнувся:

— Дозволь привітати, — поцілував колишню в щоку. — ЩаІ тільки тоді, коли він обняв Надю та відчув, як вона посміхається йому в плече, Олег зрозумів, що його казка нарешті почалась по-справжньому.