Перша зустрічній яскравість

Перше враження

– Мамо, знайомся, це Олеся, – трохи зніяковіло промовив Дмитро, приводячи дівчину додому пізньої ночі.

– Добривечір, – відповіла Ганна, невдоволено окинувши несподівану гостю поглядом, – який умілий час ви обрали для знайомства! До півночі лише п’ять хвилин…

– А я ж казала Дмитру, що вже пізно, – миттєво відреагувала дівчина, – та хіба він слухає? Такий упертий!

«От молодець, – подумала Ганна, – себе виправдала, його облила брудом. Неприємна особа».

– Ну, заходьте, – привітно запросила мати і, не кажучи більше ні слова, пішла до спальні.

Що ж їй лишалося? Виганяти єдиного сина з хати посеред ночі? Та ще через якусь незрозумілу дівчину! Хочуть жити разом? Нехай. Мати для того й існує, щоб захистити сина та відкрити йому очі. А вже вона, Ганна, зробить це дуже швидко. І відправить Дмитро свою пасію геть без жалю! Ще й радітиме, що позбувся!

Усю ніч Ганна не спала, обдумуючи план виселення Олесі з квартири.

Ні, вона не була проти того, щоб Дмитро одружився. Хлопцеві вже тридцять, він цілком готовий до сімейного життя.

Але не з цією ж!

По-перше, вона значно молодша. Значить, вітер у голові гуляє.

Ну, яка з неї дружина? Мати? Господиня?

По-друге, її моральний облик говорить сам за себе: прийшла до чужого дому вночі, навіть не вибачилася! Фактично, звинуватила у незрозумілому коханого сина…

Та ще й залишилася ночувати!

Цікаво, це в неї вперше чи для неї це норма?

По-третє. Ну, не сподобалася вона Ганні!

Значить, і Дмитрові не сподобається.

І навіщо, питається, на неї час витрачати?

Виконувати план не довелося.

Олеся сама дала Ганні безліч приводів розставити все на свої місця.

Перший дзвінок пролунав вже зранку.

Олеся пішла в душ і вийшла звідти майже через годину.

Дмитро увесь цей час безпорадно метушився по квартирі.

Метушився і злився.

– Сину, що таке? – ніжно, дуже ніжно запитала Ганна, – дівчина марафет наводить, хоче тобі сподобатися…

– А мені ж на роботу!

– То постукай до неї, поясни, що вона не сама в квартирі, – запропонувала мати.

– Незручно, – відповів Дмитро, – я потім з нею поговорю. А ти, мам, ти ж не запізнишся?

– Я? Ні. Я давно до ладу привелася. Ось, сирників напекла. Сідай снідати.

– Я ж не вмився!

– Нічого, потім умиєшся. А поки – давай не гаяй залишки часу – підкріпся як слід. Тобі ж цілий день працювати.

Дмитро сів за стіл.

У цю мить із ванної, із рушником на голові, вийшла Олеся.

Вона була саме чарівність!

– Нарешті! – скрикнув Дмитро і кинувся до запотілого дзеркала…

Швидко вмився, швидко поголився, швидко проковтнув найменшого сирника і, вибігаючи на роботу, кинув на прощання:

– До вечора! Сподіваюся, ви поладите.

– Дмитре! – покликала його Олеся, – ми ж сьогодні збиралися за речами їхати.

– Поїдемо. Ввечері. Не сумуй! – почулося вже зі сходів.

Ганна підвелася, пройшла до передпокою, зачинила за сином двері, повернулася до Олесі і прямо запитала:

– Тобі не соромно?

– Ні, – усміхнулася дівчина, – а має бути?

– Дмитро через тебе на роботу запізниться!

– Не запізниться. Швидше за все, сіде у таксі. Не хвилюйтеся, усе буде добре.

– У будь-якому разі, запам’ятай: ти тут не одна. Якщо хочеш зранку годину в душі стояти – вставай раніше. Ще добре, що у мене сьогодні вихідний.

– Я більше так не буду, – просто сказала Олеся, – вибачте мене.

Ганна навіть трохи розгубилася. Вона сподівалася на скандал. А тут…

– Добре, – невдоволено кинула вона і пішла до ванної.

Перше, що впало їй у вічі – тюбик зубної пасти. Він був розпечатаний, хоча поруч лежав старий, ще не використаний до кінця.

– Олесю, навіщо ти нову пасту відкрила?

– Вона мені більше подобається…

– Сподіваюся, ти привезеш свою та свій шампунь?!

– Звісно, Ганно Іванівно…

– І рушники!

– Привезу…

Як би Ганна не намагалася зачіпити Олесю, та не давала їй жодного шансу. Вона з усім погоджувалася, слухняно кивала головою, «запам’ятовувала» свої майбутні обов’язки.

Зрештою, Ганна втомилася вигадувати причини для сварки й вирішила діяти напряму.

– Навіщо ти сюди прийшла?

– Ми з Дмитром кохаємо одне одного…

– Ще б тобі не кохати такого хлопця! Одного не розумію: що він у тобі знайшов?

– Я не питала…

– А хто твої батьки?

– Мама на фабриці працює. Вона швачка.

– А батько?

– Я його ніколи не бачила.

– Зрозуміло. Безбатченко. І як ти збираєшся стати гарною дружиною моєму синові?

– Я постараюся…

– Старайся, не старайся, – нічого в тебе, дівчино, не вийде. Мі«Ти вже старанно стараєшся, – спокійно відповіла Олеся, – і у нас все вийде».