Після завершення робіт ми вирішили це відсвяткувати з друзями: суботнє барбекю з близькими та рідними.

Після завершення роботи ми вирішили відсвяткувати це з нашими друзями. На суботній пікнік ми запросили близьких друзів і рідних. Прийшло близько двадцяти осіб. Ми чудово відпочили, грали на гітарі, сміялися та згадували минуле. Загалом, я був радий, що нам вдалося облаштувати наш простір, і наші близькі розділили з нами цю радість.

Ми маємо невеликий будинок у селі під Львовом – спадок моєї дружини. Протягом багатьох років з приходом весни ми їдемо туди і живемо все літо до перших морозів. Звісно, можна було б і взимку, але в місті нам зручніше. Нам подобається жити ближче до природи, дихати свіжим повітрям. Ми насолоджуємося довгоочікуваним спокоєм і тишею.

Там у нас є невеликий город, де ми вирощуємо помідори, огірки, полуницю, вишню, смородину, малину, цибулю, кабачки, зелень, моркву, буряки та аґрус. Моє дружина цим займається, а я поступово приводжу до ладу будинок і доглядаю за бройлерами, яких ми вирощуємо щоліта.

Минулого року я вирішив збудувати альтанку, аби мати місце для відпочинку від спеки і для пікніка.

Однак зробити все самому важко. Дружина допомагає, скільки може, але також займається садом і домашніми справами. Ми вирішили попросити допомоги у знайомих, обдзвонили всіх, але всі були зайняті, навіть якщо вже на пенсії. Навіть на вихідних ніхто не мав вільного часу на кілька годин. Було неприємно, але вони нічого нам не винні – не зобов’язані допомагати.

Після закінчення робіт ми вирішили відзначити це з друзями. На суботній пікнік запросили близьких знайомих і родичів. Зібралося близько двадцяти людей. Ми чудово відпочили, грали на гітарі, сміялися й згадували.

Підсумовуючи, я радів, що нам вдалося облагородити наше місце, а наші близькі розділили з нами атмосферу свята.

– Я дуже радий, що ми з дружиною могли вас сьогодні прийняти, але вже час закінчувати!

Ну що ж, це було тільки початком. Майже все минуле літо хтось нас відвідував. Дехто приїжджав з онуками на два дні, а затримувався набагато довше. Ми могли одночасно розмістити до п’яти людей. Одні приїжджали, інші від’їжджали. Звісно, вони щось привозили, докуповували їжу, але всі були у нас як гості на відпочинку.

Ми хотіли побути самі, були втомлені від постійних відвідин. Дружина соромилася сказати їм це прямо, бо це ж друзі, а не чужі люди. Тим паче, у такій ситуації важко знайти відповідні слова. Сказати «Ми втомилися від вас, повертайтеся додому»? Звичайно, ніхто так не скаже.

Тоді я вирішив взяти ініціативу до своїх рук. Одного вечора, коли в кімнаті було багато людей, я розповів їм про плани. Сказав, що хочу викопати ставок і описав увесь план роботи, а наостанок додав:

– Оскільки наш дім ніколи не буває порожнім, я не шукаю помічників. Зробимо все разом. Думаю, почнемо вже наступного тижня. Ви плануєте провести у нас відпустку, тому нас вже кілька людей, а хто приїде – допоможе. Приємно буде відпочивати надвечір біля води.

Після моєї промови в будинку запанувала тиша. Всі з натягнутими усмішками запевнили, що, звісно, приїдуть і допоможуть, але через деякий час дім спорожнів.

Лише наступного дня приїхав син найкращого друга. Він почув про плани та зголосився допомогти, бо працює дистанційно. Тож ми з ним повільно збудували той ставок.

Тепер ми маємо спокій. З якихось причин друзі навіть на свята не приїздять. Але сумління їх не полишає.