Поділив, як міг: історія мужності та самопожертви у важкі часи

Привіт, мам Наталка намагалася говорити спокійно, але голос вийшов сухим, неначе пісок на розпеченому тротуарі.

Ой, Наталко! А ти чого сьогодні? Я ж тебе не чекала! відповіла Ганна Михайлівна, не відриваючись від банок з огірками.

Слово «не чекала» встромилося в серце, наче гостре жало. Воно лунало в голові, ніби дзвін розбитого скла. Хіба хтось її чекав останнім часом? Здавалося, навіть власна тінь уникала її.

Чого завмерла? Заходь, банки треба закрити. Що трапилося? З Олесем усе гаразд?

Усе добре, мам. З Олесем. Ми йому квартиру зняли. Тарас заплатив за три місяці наперед, а там хай самі

Наталка дивилася на матір. Та, як завжди, поспішала, метушилась, бігала. Так було завжди: «Не заважай», «Пізніше», «Терпіння, доню». Усематеріальне. Усепотрібно зараз, негайно.

Наталко, чай наливай сама, я ще банки не простерилізувала. Гаразд?

Добре, мам Вона налила чаю, але пити не хотілося.

Ну, то чого прийшла?!

Ма Скажи, ти ніколи не хотіла розлучитися з татом? голос задріжав.

Що?! Та навіщо? Один чортусі чоловіки однакові! А що?

Я хочу подати на розлучення

ЯК?! Ганна Михайлівна аж випустила банку з рук. Він загуляв?!

Ми просто різні. Олесь уже з дівчиною живе. Мені здається час розійтися.

Та що за маячня?!

Сьогодні двадцять пять років нашого весілля. Він навіть не згадав. Питав лише, де шкарпетки, і коли сніданок буде. І все голос перервався.

І ВСЕ?! Наталко, ти ж дурна! Святато дурниці! Твій батько ніколи мені нічого не дарував, і я йому теж! Гроші на вітер кидати?!

Наталка дивилася на матір і розуміла: дарма прийшла. Ніхто не зрозуміє. Сльоза скотилася по щокам.

Ще й ревіти почала! Знаєш, який бардак із цим розлученням? Квартиру ділити, дачу, машину А гроші на рахунку? Я завжди готівку вдома тримала! Така гарна «трійка», а ремонтскільки вкладено!..

Голос матері тонув у цифрах, в розрахунках. У душіщось холодне, важке.

Слухай, доню, іди додому і викинь це з голови. Квітів тобі треба? Пионів зріжу!

Дякую, не треба

Ну, як знаєш. Ти вже йдеш?! У магазині пісок дешевий привезлитобі?

Наталка мовчки вийшла. У батьківському домі задихалося.

Вона пішла до автобусу, але раптом свернула на набережну. У сумці дзвонив телефон. «Чи не Тарас? Згадав про роковини?» Але на екраніОлесь.

Так, сину

Ма, привіт. Мені поговорити треба.

Зустрінемося в «Червоної калини»?

За двадцять хвилин вона сиділа в кавярні. Син прийшов напружений.

Ма Милена вагітна.

Наталка відчула, ніби підлогу під нею забрали.

Ма? Ти мовчиш

Це несподівано. Ви впораєтесь?

Звісно. Ти ж допоможеш? А ти що хотіла сказати?

Я Сину, як ти поставишся, якщо ми з татом розлучимося?

Ви що, серйозно?!

Ми далекі один від одного. Сьогодні двадцять пять років а він навіть не згадав.

Ну р