Поїхав за кордон заробити гроші після одруження.

Поїхав я за кордон, щоб заробити трохи грошей, після того як ми з Оксаною побралися. Працював кожен місяць і всі гроші надсилав дружині. Через десять років вирішив повернутись додому. Оксана працювала у одній компанії та часто їздила у відрядження. Зараз наші діти дорослі, нам по 57 років, і я веду власний бізнес. Одного разу мене запросили у відрядження в інше місто для ділових переговорів, де у кабінеті керівника компанії я побачив фото, на якому була моя дружина. Я був дуже здивований.

Так склалося, що з Оксаною ми одружилися ще після школи. Через три роки народився наш син, згодом ще один, а потім і донька. Я відразу пішов працювати й вступив на заочне навчання. Оксана не працювала, весь свій час присвячувала дітям. Після закінчення навчання я вирішив поїхати до Бельгії. Робота була щомісячною, тому грошей нам ніколи не бракувало. Повернувшись, я заснував невелику компанію, яка й досі приносить нам непоганий дохід.

Зараз нам з жінкою по 57 років. Весь час ні в чому не мав підстав звинувачувати дружину. Ніколи не думав, що вона може бути невірною. Наші діти дорослі, син і донька мають свої сім’ї.

Оксана вже десять років працює в одній компанії. Через специфіку своєї роботи вона часто їздила у відрядження. Особливо останні три роки. Іноді поїздки розтягувалися на місяць. Проте вона завжди дзвонила майже щодня, стверджуючи, як сильно сумує за мною та дітьми.

Колись мені довелося поїхати до іншого міста, до компанії для обговорення гуртової купівлі фруктів. Щоб укласти угоду, ми пішли до офісу постачальника. Яким же було моє здивування, коли на одній із фотографій в офісі я побачив дружину, яка мило усміхалась поруч з Андрієм — нашим новим постачальником. Я затамував подих. Зібравшись з думками, нейтральним тоном запитав, хто на фото. Андрій пояснив, що це його дружина, з якою вони вже чотири роки у цивільному шлюбі, і запропонував підписати угоду у нього вдома, щоб познайомити мене з нею. Дорогою він хвалив свою дружину, розповідаючи, яка вона чудова господиня. Єдиним недоліком було те, що вона часто їздила у відрядження.

Поки їхали, я не дуже переймався. Намагався зберегти максимальний спокій. Коли прибули до господаря додому, ми пішли до їдальні, де він гордо мене їй представив. Побачивши мене, Оксана завмерла, не могла вимовити жодного слова. Дивились один на одного довго, або мені так здавалося. Зрозумів тоді, що якщо не піду, добром це не закінчиться. Вийшов мовчки.

Приїхав у готель, забрав речі й якомога швидше вирушив на залізничний вокзал. Лише у вагоні потяга почав приходити до тями. В голові лунало одне питання: «За що?» Вдома не міг ані спати, ані їсти, не знаходив собі місця. Не розумів, чому вона це зробила. Дні минали один за одним, але я не міг заспокоїтись, думав, чому все це сталось.

Оксана дзвонила, але я не відповідав. Через тиждень вирішив підняти слухавку. Оксана казала щось незрозуміле, намагалась пояснити, вибачалась, навіть пробувала мене звинуватити. Плуталася у своїх поясненнях. Врешті-решт почала вибачатися. Я слухав до кінця, але тихо вимкнув телефон. Більше не міг це чути. Моя дружина вела подвійне життя. Увесь цей час брехала мені та нашим дітям.

Через два тижні вона з’явилася у нашому домі. Сподівалася, що я її пробачу. Я спокійно її вислухав, а тоді вирішив покликати дітей. Просив, щоб сама пояснила дітям, що трапилося. Постійно стверджувала, що це моя провина, бо я не приділяв їй достатньо уваги, і що все ще нас любить. Молодший син мовчав, старший також. У доньки сльози тихо текли по щоках. Оксана все зрозуміла. Вона знала, що ніхто не хоче її бачити, і вийшла.

Вона з’явилася через рік, коли її чоловік знайшов іншу жінку, а їй не було де жити, повернулася в наше місто. Кілька разів намагалася зі мною зустрітися, але я відмовив. Діти також не відповідають на її дзвінки.