Поки вона працює за кордоном, він шукає молоді захоплення

Мене звуть Олена Марченко, і я живу в містечку Ржищів на Київщині, де спокійні ріки омивають історичні береги. З Олегом ми знайомі стільки, скільки пам’ятаю себе. Він завжди був душою компанії, любителем жіночої уваги й легкого життя. Але доля зіграла з ним злий жарт, і тепер він застряг у ямі, яку сам собі викопав.

Його дружина, Світлана, вже другий рік працює в Німеччині. Залишила йому двох дітей — вже дорослих, самостійних — і поїхала заробляти гроші. Повертається вона лише раз на рік, влітку, на тиждень-два, не більше — відпустка не дозволяє. Проте щомісяця регулярно надсилає гроші на спільний рахунок, звідки Олег може їх брати. Недавно ми випадково зустрілися на вулиці, і він запросив мене на каву. За чашкою кави він розповів мені свою історію — гірку, як дешева цигарка, і таку нелєпі, що я й досі не можу зрозуміти, як він до цього дійшов.

Коли Світлана поїхала, Олег рік терпів самотність, перебивався короткими інтрижками з колишніми подругами, але потім вирішив: досить. Йому захотілося тепла, пристрасті, когось поруч у ліжку. «Живемо один раз!» — казав він собі. І примітив молоду дівчину, Анну, яка давно привертала його увагу. Вона трималася, робила вигляд недоступної, але врешті-решт здалася — стала його коханкою. Красива, як на картинці, але з характером, якому ще пошукати. Примхи, істерики, вимоги без кінця. А Олег, м’який, добрий, наче віск у її руках, виконував усе, що вона забажає.

Він чудово розумів: від таких коханок добра не жди, особливо якщо ти слабак, готовий на все заради їхньої усмішки. Анна обібрала його до нитки. Спочатку гроші на одяг і рахунки, потім на ремонт її будинку та дачі, на випускний її сину, на новий телевізор. Дійшло до того, що він купив їй вживане авто. А коли його власні заощадження закінчилися, він поліз у рахунок дружини — знімав звідти тисячі, думаючи, що ніхто не помітить. Та таємне завжди стає явним. Світлана дізналася про зраду — «добрі люди» знали, як розповісти, навіть через кордони. Вона влаштувала йому скандал по відеозв’язку, кричала так, що шибки тремтіли. Погрожувала розповісти дочкам — вони обожнювали батька, вважали його героєм, але за таку зраду відвернулися б назавжди. Сказала: повернеться і подасть на розлучення, якщо він не покине цю дівчину.

А Анна вчепилася в нього, як кліщ. Втрачати такого щедрого «папіка» вона не збиралася. Спочатку влаштувала виставу з вагітністю — клялася, що народить дитину, тиснула на жалість. Олег, в паніці, повіз її на курорт, щоб відмовити. Вона погодилася на аборт, але виставила рахунок — 10 тисяч гривень, яких у нього не було. Довелося брати кредит, влазити в борги по вуха. Тільки він зітхнув з полегшенням, вирішивши, що кошмар позаду, як Анна закрутила роман з його начальником. Тепер шеф, під її чарами, знущається з Олега на роботі — принижує, загрожує звільнити. А якщо він втратить роботу, як віддасть борг? Олег на межі: робота висить на волосині, гроші тануть, а сумління гризе, як голодний пес.

Він зізнався мені, що думає втекти до Світлани в Німеччину — кинути все, впасти їй до ніг, благати про прощення. Може, так він врятує хоч залишки свого життя? На прощання він гірко всміхнувся: «Знав, що безкоштовного сиру не буває, але мій шматок виявився занадто солонним». І пішов, понуривши голову, а я залишилася сидіти, дивлячись у порожнє горнятко. Олег сам себе загнав у цей ад — заради дешевої пристрасті, заради дівчини, яка висмоктала з нього все: гроші, гордість, сім’ю. Світлана працює на чужині, щоб їхні діти жили достойно, а він проміняв її на примхливу п’явку. Дочки, дізнавшись правду, проклянуть його — і по заслугах.

Я бачу, як він тоне, але не можу не думати: а що далі? Анна витисне його до каплі і покине, як порожню оболонку. Начальник викине з роботи, і він залишиться ні з чим — без сім’ї, без дому, з боргом, який душитиме його до кінця днів. Він думав, що молодість можна купити, що любов — це іграшка в красивій обгортці. А тепер розплачується — гірко, самотньо, з порожніми руками. Світлана, можливо, і прийме його назад, але пробачить чи ні? Я б не пробачила. Він зрадив не тільки її, але і дітей, внуків, які могли б радувати його старість. А замість цього — молода стерва, що сміється над ним за його спиною. Ось тобі і весельчак — тепер він лише тінь самого себе, і цей урок йому ніколи не забути.