Поверніть моїх дітей!” — закликала жінка після восьми років відсутності…

“Поверніть мені дітей!” — вимагала сестра, якої не було вісім років…

Інколи життя складається так, що ти стаєш батьком раніше, ніж встигаєш сам подорослішати. Не зі свого бажання — через обставини. Саме так сталося зі мною.

Мене звати Ігор. Я виріс у дитбудинку. Коли мені виповнилося дев’ять, туди ж потрапила й моя молодша сестра Олеся — їй було всього чотири. Ми трималися один за одного, як могли. Я віддавав їй свої цукерки, допомагав із уроками, захищав від грубощів. Мріяв про день, коли заберу її звідти, коли вона більше не буде сама.

І цей день настав. Коли я отримав свою першу квартиру, оформив опікунство — Олеся переїхала до мене. Ми стали справжньою родиною. Я працював, вчився, а вона росла — розумна, гарна дівчина, добре вчилася, навіть спортом займалася. Я нею пишався.

Але все різко змінилося, коли Олесі виповнилося п’ятнадцять. Вона закохалася в хлопця старшого — мого ровесника. Андрій був, як то кажуть, “стрибанець” — без роботи, без освіти, постійно швендя по дворах. Я намагався її відмовити, але все марно: кохання, сльози, істерики. А потім — вагітність. Сестрі не було й шістнадцяти.

Я зібрав усі сили, щоб прискорити їхній шлюб. Через кілька місяців на світ з’явилися близнюки — Максим і Наталка. Я намагався не втручатися в їхнє життя, але завжди був поряд, підтримував. Спочатку здавалося, що все більш-менш налагодилося. Андрій влаштувався на роботу, Олеся сиділа з дітьми.

Та коли малюкам не виповнилося й півроку, Олеся знову завагітніла. Я зітхнув, але змирився. Народився Тарасик. А потім усе пішло шкереберть: Андрія звільнили, він почав пити, Олеся — гуляти, все частіше залишаючи дітей самих.

На той час у мене вже була своя родина, дружина Мар’яна, ми чекали дитину. Але я не міг заплющити очі на те, що коїлося з небожами. Ось і одного дня подзвонили сусіди Олесі: діти плачуть, вдома нікого. Я примчав — малюки голодні, брудні, ридають, а мати десь блукає. Я подзвонив Мар’яні, і вона, не вагаючись, сказала:

— Забирай їх. Вр— Вози до нас.

Так у нас опинилися одразу троє дітей.