Приїжджай, прошу тебе… – Ти ж знаєш, я не приїду!

– Оксано, приїжджай, прошу тебе…
– Мамо, ти ж знаєш, я не приїду!
– Оксаночко, благаю, йому зовсім погано…
– Не проси, я не приїду.

«Ненавиджу!» – Оксана зі злістю кинула трубку телефону в бік. Підійшла до холодильника. Різко відкрила дверцята і дістала пляшку горілки. Налила в чарку. Постояла, задумавшись, і вилила напій у раковину. Сіла на табуретку і розплакалася.

Минуло десять років, відколи вона не була в батьківському домі.

В одинадцятому класі Оксана закохалася. Однокласниці часто бігали на дискотеку й на вечірки до університету, що був неподалік від школи. Якось, піддавшись умовлянням подруг, вона теж пішла на дискотеку. Там вона познайомилася з Ним. Він грав у ансамблі й чудово співав. Був сином дипломата. Дівчата ходили за ним гуртом. Кожна мріяла про побачення з Ним. Оксана не розуміла, чому Він вибрав саме її. Вперше вона закохалася. Брала ногами до зустрічі з Ним, забувши про навчання, про домашні обов’язки, почала обманювати батьків, аби лише частіше бачити Його.

Короткий роман з Ним закінчився її вагітністю. Її коханий почав уникати зустрічей з нею. А потім взагалі зник. Зате з’явилася його мати, яка запропонувала знайти хорошого лікаря-гінеколога, щоб позбутися дитини. При цьому підкреслила, що вони не мріяли про таку аморальну невістку, і взагалі Оксана не пара їхньому синочку…

Оксана довго не наважувалася повідомити про вагітність мамі. Коли вже приховувати живіт було неможливо, вона зізналася, що чекає на дитину.

– Шльондра, гидка ледащо! Тебе тільки прогулянки цікавлять, а не навчання, – кричав батько. – Який сором! Як я людям у очі дивитимусь? Забирайся! Бачити і знати тебе не хочу!

Мати мовчала і плакала. Вона завжди і в усьому слухалася батька. Він був владний, грубий і зумів роками придушити її волю. З думкою матері він ніколи не рахувався, тому вона давно йому не перечила.

Вислухавши тираду з грубощів та образ, Оксана кинула в рюкзак кілька футболок, джинси і пішла з дому…

Спочатку вона тинялася по друзях, але ніхто особливо не був радий її сусідству. Позичивши гроші у подруги, вона вирушила в інше місто до тітки, про існування якої знала лише з розповідей матері. Через батька, який був власником і обгородив матір від будь-якого спілкування з подругами і навіть із рідною сестрою, Оксана про інших родичів нічого не знала.

Приїхавши в незнайоме місто, вона дізналася, що тітка не живе там уже кілька років – вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Куди саме сусіди не знали. Голодна, і не знаючи що далі робити, Оксана направилася назад. Біля вокзалу стояли літні жінки, пропонуючи свої готові продукти попутникам у дорогу. Оксана підійшла до жінки, яка на коробці, застеленій целофановим пакетом, продавала пиріжки. Оксана нахилилася, щоб непомітно вкрасти. Дуже вже хотілося їсти, а грошей не було. Але вкрасти вийшло невміло, і це помітила продавчиня пиріжків. Жінка хотіла вдарити дівчину, але побачивши її живіт спантеличилася.

Жадібно поїдаючи пиріжки, Оксана розповіла незнайомій жінці все, що з нею сталося за останні дні. Жінка жила одна і запропонувала Оксані зупинитися у себе.

До пологів Оксана торгувала пиріжками на привокзальній площі. Вона постійно думала, що заробить грошей і поїде додому. Вона ще сподівалася на прощення батька і на те, що все налагодиться…

Але, в незнайомому їй місті, довелося затриматися на довгих десять років.

Вона народила доньку. Бабусею дитині стала жінка, яка дала їй прихисток. Бабуся займалася дитиною, а Оксана заробляла. Спочатку була прибиральницею у магазині. Потім потрібно було замінити хвору продавчиню. Вона впоралася, і її перевели у продавці. Помітивши її старання та відповідальність, призначили старшим продавцем. Коли знесли магазин і поруч виріс гіпермаркет, вона працювала там. Поступово від старшого продавця, адміністратора і приймальника товарів, вона піднялася в кар’єрі до начальника відділу. Зараз Оксана обіймала посаду завідувачки кількох торгових відділів.

Після народження доньки вона дзвонила своїй матері – хотіла повернутися в рідний дім. Але мати просила її цього не робити. Батько викреслив доньку з свого життя і чути нічого про неї не хотів.

Після смерті своєї рятівниці, яка заповіла їй свій дім, Оксана дзвонила мамі. Вона потребувала допомоги, бо багато працювала, а дочка часто залишалася одна. “Мамі було б не погано виїхати на час від тирана”, – так міркувала Оксана. Але мати знову їй відмовила. Тому зв’язок між ними був перерваний на довгий час. І ось цей дзвінок…

Довгих десять років вона чекала слів: “Прости. Приїжджай” або просто “Повернися, доню!” А тепер… Ось так… Навіщо тепер?

Що він хоче почути від неї? “Пробач, татусю, я була не права”.

Образа і ненависть до батька притупилися з роками. Душа боліла від нерозуміння, небажання вислухати її, від того, що довелося страждати і часто наступати на горло своїм бажанням і гордості. Було дуже важко. Іноді опускалися руки і не хотілося жити…

Але тепер вона пишалася тим, що в місті її поважали, керівництво прислухалося до її думки. Вона облаштувала дім у модному, сучасному стилі. Дочка вчиться у престижній гімназії. В особистому житті все гаразд. Оксані зробив пропозицію руки й серця її коханий чоловік.

“У мене все добре, – думала Оксана. Хіба я стала б такою успішною та самостійною, якби батько не вигнав мене?.. Пробачити, попрощатися і забути. Забути для себе. Заради себе й свого майбутнього”…

Оксана зателефонувала на роботу, пояснила ситуацію, що склалася, і пішла збирати валізу…