Ранній підйом: приготувала сніданок для чоловіка і зібрала йому їжу на роботу.

Олена прокинулася раніше за всіх, приготувала сніданок для чоловіка та зібрала йому їжу на роботу. Чоловік встав, з’їв сніданок, перевдягнувся і вийшов, не обійшовшись без коментаря. Він бурчав, що Олена не подала йому чаю, а омлет був сирий. Чоловік Олени був специфічний, наприклад, до покупок підходив зі словами “навіщо тобі нове взуття, якщо старе ще не зносила”. Одного дня жінка вирішила почати нове життя.

Коли Олена вирішила піти від чоловіка, ніхто її не зрозумів. На думку людей, у неї була дуже хороша родина: чоловік, двоє дітей і навіть двоє онуків. Вона все залишила і пішла. Жоден із знайомих та навіть родина не підтримала жінку в її рішенні. Батьки заборонили їй приходити додому, поки вона не повернеться до родини. Незважаючи ні на що, Олена щаслива, і тільки зараз відчуває, що дійсно живе.

Одного дня на роботі, шеф Олени несподівано зізнався їй у симпатіях. Він знав, що вона має родину, але попросив розглянути цю ситуацію. Того дня жінка раптом усвідомила, що не хоче повертатися додому. Що її там чекає? Чоловік, який бачить у ній лише служницю, дорослий син, за яким треба доглядати, навіть сорочки йому прасувати, і донька з двома дітьми, яка тільки й думає, як залишити їх бабусі, щоб зайнятися своїми справами.

Саме в цей момент, коли жінка про все це думала, до неї зайшов шеф, Іван. Він запитав, чому вона сидить на роботі після закінчення робочого дня. Олена зізналась йому, що не хоче йти додому, бо немає за чим. Іван вирішив сказати їй усе чесно, він жив сам, тому заявив, що готовий бути з Оленою.

Спочатку жінка не знала, що відповісти, але зрештою погодилася. Її чоловік, вірогідно, навіть не помітив її відсутності, адже давно не дбав про неї. Олена почала нове життя, вперше за довгий час вона не вискакувала з ліжка, щоб приготувати комусь сніданок, це було для неї дивом.

Удома Олена прокидалася раніше за всіх, готувала сніданок для чоловіка і пакувала йому їжу на роботу. Чоловік вставав, з’їдав сніданок, перевдягався і йшов, не залишаючи все без коментаря. Він нарікав, що Олена не подала йому чаю, а омлет був сирий.

Коли чоловік виходив, Олена готувала сніданок для сина, той прокидався, їв сніданок, Олена приносила йому чисту білу сорочку, щоб він перевдягнувся до виходу. Наступала черга готувати сніданок для онуків і дочки; поки дочка прибирала, Олена годувала дітей, потім їла дочка, а Олена одягала онуків, і всі розходились: дочка на роботу, онуки – в дитячий садок.

Сама Олена не мала часу на сніданок, тому пила чай на роботі. Ввечері вона мусила робити покупки, щодня потрібні були продукти для обіду. Повернувшись, вона прала, прибирала, займалася з онуками, адже зазвичай саме вона забирала їх із дитсадка, не дочка.

Зрозуміло, що всі так живуть, але в якийсь момент Олені це набридло, їй набридло, що в родині на неї дивляться як на домогосподарку. Олені лише 50 років, а почувалася вона на всі 70, крім роботи, дому та саду, у неї не було часу ні на що. Вона навіть забула, коли востаннє робила покупки, не продовольчі, а одягові.

Вона мала хорошу зарплату за стандартами їхнього міста, але цього не відчувала, все йшло на продукти та господарські потреби.

До речі, якщо вона щось і купувала собі, то тільки дешевше і на ринку. Коли вона пішла до магазину з Іваном, щоб купити собі те, що їй потрібно, на неї чекав приємний сюрприз. Зазвичай вона йшла до дешевих речей, а Іван сказав, що на собі економити не потрібно, вона ж жінка, а одяг для жінок дуже важливий. Чоловік Олени підходив до купівлі одягу з тією ж логікою: навіщо тобі нові черевики, якщо старі ще не зносила.

Іван сам виконує домашні обов’язки, сам прасує, готує їжу, миє підлогу, не дозволяє Олені готувати після роботи, заявляючи, що може це зробити і сам. Для неї таке життя – новинка, яка їй дуже подобається.

Нещодавно вони одружилися, батьки все ще не спілкуються з нею, як і друзі, лише дочка намагається іноді спілкуватися з матір’ю, бо їй нікому залишити дітей.

Так Олена в 50 років розпочала нове життя.