Секретам нашої історії виповнилося 15 років.

На нашій таємній історії вже 15 років. Я розкажу її, бо чоловік вже знає, а значить – можна.

Перед пологами я 26 днів лежала на підтримці — це був справжній відпочинок перед безсонними ночами. У палаті зі мною була Олександра – 21 рік, гарненька, середнього статку, живе з батьками, дитина не запланована, батько не радий і заміж не кличе – звичайна ситуація, але вона не вбачала в цьому катастрофи, ми навіть не говорили про це. Лише раз сказала, що мама хоче внучку, а татові байдуже, кого на велосипеді вчити кататися. Ми багато спілкувались, здружились, разом їли солодощі.

Одного ранку на огляді лікар запитав у неї:
– Ви не передумали?
– Ні, – відповіла вона рішуче.
– Медсестра принесе форму. За законом у вас буде 6 місяців, щоб передумати.

Я про щось подумала, але боялась запитати. Перед обідом медсестра принесла документи, і Олександра їх заповнила. Від думок у мене вже голова тріщала, і я не могла більше мовчати:
– Що це?
– Відмова.
– Чому!? Ви ж виростете, батьки допоможуть, ти молода, сильна. Що ти робиш!?
– Народжу ще! А зараз не на часі, він мені не потрібен!

І знаєте, її відповідь була холодною…, не було в ній горя, жалю до дитини, не було сліз. Вона навіть не відвернула від мене погляду, а я все чекала, коли ж вона заплаче – і тоді я зможу її переконати! Але вона не заплакала. Ми більше не гуляли разом, майже не розмовляли. А я почала мріяти, як взяти цю дитину до себе. Після першої ночі роздумів, не знаючи, куди йде її заява, я вранці пішла до свого лікаря. Розказала, як є, і ми пішли до завідувача родильного відділення. І там розповіла. Пішли до головного лікаря. Там я озвучила все:

– Чи можна зробити так, щоб це я його народила, а вона… і не народжувала. Не знаю як, але так, щоб він був повністю моїм? Щоб чоловікові й родичам це все не пояснювати, просто – я народила двоє і все! – а у мене була величезна багатоводність, і ця ідея здавалася мені дуже вдалою.

Лікарі роти порозкривали. Головний лікар закотив очі.
– Що ви, любонько! Це ж порушення закону! Мені через вас під суд іти?…

– Ну яка вам різниця?! Придумайте щось! Прошу! Навіть якщо ми народимо в різні дати, запишіть потім з моїми пологами! Або ви його продасте комусь? – це було зайвим і образливі медики виставили мене геть.

Тієї ночі Олександра народила. Я засмутилася, але в душі сподівалася, що Господь приготував цій дитині гарну долю. Сильно думати про це я собі не дозволяла, аби не доводити себе до сліз і заспокійливо гладила свій великий живіт.

Наступного вечора в мене почалися перейми. Народжувала я важко. О 6:55 стала мамою Юлі-лапатулі. Відразу після пологів до мене, ще розкаряченої після пологів, підійшов головний лікар:
– Ви не передумали?
Я не відразу зрозуміла, про що він говорить. А коли зрозуміла, затрясла головою:
– Ні! Ні! Ні! Не передумала!

Так я народила двійню – Данила і Юлю. Данилко сосав як насос, а Юля лінувалась страшенно, але вагу набирала)

У головного лікаря я запитала, чим допомогти відділенню. Він написав список і сказав:
– Чим більше, тим краще, цього завжди не вистачає.

Чоловікові я по телефону про двійню не казала. Попросила приїхати до нас. Коли він побачив, не те щоб здивувався… – він присів на стілець і попросив води, випив і запитав:
– Так а УЗД… Ну, тепер УЗД… це… Ти вже назвала?
– А ти як хочеш?
– Ну ми ж думали Юля, а тут…, – він різко піднявся і заусміхався, немов щось згадав, – Давай як дід мій – Данилом?
Звичайно, давай. Я плакала, а він думав – від радості. І я, і від радощів, і від розуміння, що роблю, що брешу йому, що всім збрешу через два дні, страшно було.

Я не маю уявлення, як вони там усе оформили, але нам видали все правильно з самого початку – від брелоків до виписки з пологового будинку. 21 квітня моїм дітям виповнилося по 15 років. Ми поїхали на риболовлю святкувати. Данилу подарували спінінг з котушкою, Юлі – гірський велосипед. Там я вирішила, що розповім чоловікові, тільки твереза не зможу – боюсь реакції, а випивши не так страшно. На зворотньому шляху в магазині взяла 2 пляшки вина міцніше. На здивування чоловіка відповіла “Ну свято ж”. Діти лягли спати пізно, а я накрила на кухні продовження вечері. Коли залишалось на дні другої пляшки, розповіла. Ігор слухав, потім сказав:

– Не вірю.
– Ось тобі хрест! – кривий п’яний хрест, жах!

Наступного вечора він перепитав:
– Це правда?
– Так, – тепер я не така смілива була, голова висіла нижче плеч.

Ми довго розмовляли, я плакала. Як камінь з душі впав, чоловік мене зрозумів.

– Ну ти… даєш! Даниле, Юля, йдіть сюди! – діти підійшли, а я завмерла. – Мати ваша сильна і мудра жінка! Ви з нею обережно, – і по-доброму усміхнувся.