Сердце в ритмі емоцій

Серцебиття

— Ярославе Володимировичу, вам не обов’язково їхати самому до нашого філіалу. Нехай Соломія везе документи, — сухо сказав директор.

— Пробачте, але я хотів би особисто. Це моє рідне місто. Давно там не був.

— Там у вас родичі? — запитав директор, м’якшаючи.

— Ні. Маму я перевіз сюди, але…

— Розумію, — перебив директор, — мала батьківщина — це святе. Гаразд, їдьте. Але завтра у нас відповідальний день, встигнете повернутися?

— Не сумнівайтеся, — пообіцяв Ярослав. — Дякую.

Директор махнув рукою, показуючи, що розмова закінчена.

Ярослав зайшов у свій кабінет, прибрав документи, вимкнув комп’ютер, узяв папку та вийшов, замкнувши двері. Ключ залишив охоронцю на першому поверсі.

Додому заїжджати не став. З машини подзвонив матері, запитав, як їй самопочуття, і попередив, що сьогодні не завітає — має важливу зустріч. Не став казати, що їде в рідне місто. Мати занепокоїться, а у неї проблеми з серцем.

— Гаразд, мамо, мені час. Якщо щось — одразу дзвони. — Ярослав сховав телефон і завів двигун.

На виїзді з міста заїхав на заправку, заправив бак, купив каву та пару паляничок, щоб більше ніде не зупинятися. Треба встигнути передати документи до кінця робочого дня. Та можна й подзвонити, попередити, щоб партнери зачекали.

Планів зустрічатися зі знайомими не було. Усі старі друзі давно роз’їхалися. Просто захотілося побувати там, де минуло дитинство. Ярослав увімкнув радіо, салон наповнився звуками сучасного хіта. Він ковтнув гарячої кави.

***

Після смерті батька мати слабшала все частіше. Обстеження показало проблеми з серцем. Ярослав запропонував їй переїхати до нього в обласний центр. У великому місті медицина краща. Але мати категорично відмовилася. Син дорослий, йому потрібно влаштовувати власне життя, а вона буде заважати. Та стан її погіршувався.

Ярослав умовив матір продати квартиру, додав грошей і купив їй невелике житло непідлідь від свого. Після цього він жодного разу не повертався у рідне місто, хоч часто згадував.

Чи можна забути перше кохання? Можливо, вона давно там не живе, але місто залишилося, як і вулиця, і будинок, під вікнами якого він колись стояв, страждаючи від нездійснених почуттів. Досі, коли згадував Оксану, серце починало калатати. Ніколи більше він не відчував нічого подібного. Неначе залишив у тому місті частину душі.

На худеньку однокласницю Оксану, яка нічим не виділялася серед дівчат, він не звертав уваги аж до одинадцятого класу. Після літніх канікул вона прийшла до школи зовсім іншою — дорослішою, гарнішою. І Ярик вперше відчув, як сильно може битися серце.

З тих пір він думав лише про неї. З нетерпінням чекав Нового року, бо на шкільному вечорі обов’язково запросить її на танець і скаже про свої почуття. Нарешті, у останній навчальний день перед канікулами в залі з’явилася велетенська ялинка. ВечірВін заїхав додому, переодягнувся і, глянувши у вікно, зрозумів, що тепер його серце б’ється рівно і спокійно як ніколи.