Сестра знищила мій сад — я відповіла висотою!

Та це ж сестра! скрикнув чоловік, коли його рідна сестричча влаштувала шашлички прямо серед моїх троянд! Моя відповідь сягнула двох метрів заввишки

Уявите собі цю картину: дісталася нам від свекрухи хатинка у спадок. Ну як хатинка так, називається. Похила хатина, паркан із трьох дощок і ділянка, заросла бурянами по пояс. Мій чоловік, як і більшість чоловіків, глянув на це все й мовить: «Та ну його, краще продати».

А я вперта, як віслюк! Вчепилася у той шматочок землі. Я вже бачила, як тут буде гарно. Цілий рік жила тією хатинкою. Вклала туди всі заощадження й, звісно ж, силу.

Сама білила стіни, наймала мулярів, щоб дах лагодити. Та головне я посадила квіти. І не просто город, дівчата, а справжню красу! Троянди, півонії, волошки Доглядала за кожною квіточкою, як за дитиною.

Чоловік спершу сміявся, а потім, коли побачив, що вийшло, навіть поважати почав. «Оце ти, Галю, молодець!» казав він, дивлячись на мої квітучі ряди. І, чесно, я була щаслива. У мене зявився свій куточок, де я могла дихати повною грудьми.

Та довго ми не тішилися. Про нашу «садибу» дізналася сестра чоловіка, моя золовка Оксана. Пані з міста, до землі руки не прикладала, але відпочити на готовому о, це вона любила! Особливо якщо хтось уже все облаштував.

Однієї суботи, без попередження, підїжджає машина. А з неї висипається вся Оксанина родина: вона сама, її чоловік і двоє дітей, що ніколи не сиділи на місці.
Галочко, приві-і-т! Ми до вас на шашлик! гукає вона з порогу.

Я, звісно, оніміла, але відмовляти не стала родина ж. Показала хату, запропонувала варення. А вони, навіть не знявши взуття, прямо на чистеньку веранду. І почалося

Дівчата, це був не відпочинок це було справжнє руйнівне військо. Її чоловік поставив мангал прямо на мої плетисті троянди. Діти скакали по ділянці, мов дикі козли, топчучи півонії й ламаючи кущі.

А сама Оксана ходила, ніби пані, і командувала: «Галю, принеси нам сонечок!», «А де у вас свіжі рушнички?». Після них лишалася гора сміття, витоптана трава й зламані гілки моїх улюблених квітів.

Я стояла серед цього безладу й ледве стримувала сльози.

І це, мої любі, був лише початок. Вони стали приїжджати щосуботи. І жодного сорому! За собою не прибирали, посуд лишали брудним. Одного разу я приїжджаю, а вони мої нові садові ножиці взяли, щоб мясо нарізати! Уявляєте?!

Ввечері я спробувала поговорити з чоловіком. Розказувала йому, як дитині, що я вкладаю в цю землю душу, що мені боляче дивитися, як усе гине. А він, мнякотілий, тільки зітхав.

Галю, я тебе розумію. Та потерпи, це ж сестра! Як їй відмовити? Ми ж родина. Давай без сварки.

І тоді я зрозуміла: сварки не уникнути. Бо моя «квітуча краса» перетворювалася на місце для шашликів, а моя «родина» мене не поважала. План помсти визрів миттю. Холодний. Високий.

Наступного тижня я зняла з рахунку чималу суму. Коли чоловік увечері побачив повідомлення, очі йому на лоб вилізли.

Галю, ти що, зїхала з глузду?! На що такі гроші?!
На родинний лад, любий, усміхнулася я йому таємничо. Скоро сам побачиш.

Наступної суботи на ділянці кипіла робота прийшли майстри. Працювали швидко, ніби знали, що час дорогий. Чоловік метушився, не розуміючи, що відбувається. А я, розсівшись у шезлонгу з кухлем холодного квасу, спостерігала й давала вказівки.

Рівно о шостій вечора, коли останній цвях був забитий, я б багато віддала, щоб побачити обличчя мого чоловіка. Посеред ділянки тепер стояв міцний паркан із профнастилу, заввишки два метри, ділячи землю навпіл.

З одного боку наша хата, веранда й мої квіти. З іншого зона для «відпочинку» з бурянами і старим сараєм. У паркані була хвіртка невеличка, але з міцним замком.

Що що це таке? запитав він, ніби не вірячи очам.

Це, любий, наш «родинний компроміс», спокійно сказала я. Оця частина моя. Тут я господиня. А от та для твоєї родини. Нехай твоя сестричка там хоча б на голові стоїть і шашлики пече тепер у неї своє місце.

І тут, ніби за розкладом, підїхала Оксанина машина. Вона вийшла, побачила паркан і завмерла. Її обличчя дівчата, це була суміш шоку, злості й святої образи.

Оксана почала щось кричати, дзвонити чоловікові, вимагати пояснень А я лише мовчки взяла свій шезлонг і переставила його за новий паркан туди, де тепер був мій світ.

Скажіть мені чесно, мої любі: чи перегнула я палку? Чи, може, іноді, щоб вберегти свій куточок щастя, треба поставити дуже, дуже високий паркан?