Щасливий шанс: від бездомної дитини до студента!

Щасливчик! Дав шанс бездомній дитині… Сьогодні він студент!

Кілька років тому, одного осіннього вечора, я повертався додому. Надворі було досить холодно, і я загорнувся в пальто. На вулицях не було людей, бо вже пізно.

Відтінок дому на дві квартали від моєї вулиці з’явився силует і став переді мною.

Це був худий хлопець, у сорочці, тримав ніж і тремтів – не знав від холоду чи страху. Сказав, що хоче мій гаманець, і я його віддав.
Потім зняв пальто й йому теж простягнув.

Він розгубився і запитав, чому я так роблю. Відповів йому, що якщо займається цим, то, можливо, не має іншого вибору.

Хлопець заплакав, і я побачив, що хоча на свій вік він високий, йому не більше 15. Запропонував піти зі мною додому і випити чашку чаю.

Він подивився підозріло, але все-таки пішов.

На той час я жив сам. Моя дружина пішла до іншого, який заробляв значно більше.

Вона так і не народила мені сина, якого я хотів. Ми з незнайомим хлопцем увійшли в дім, і він зацікавлено розглядав мою вітальню.

Ми щасливі!

Сказав, що ніколи не бачив так багато книжок. Запитав, чи всі прочитав, і не повірив, коли я відповів ствердно.

Сказав йому, що якщо хоче, може вибрати якусь. Відповів мені, що в житті не прочитав жодної книги.
Потім розповів, що не має дому.

Зріс на вулиці і ходив до школи тільки до 4 класу. Коли померла його мати, хотіли влаштувати в дитбудинок, але він втік. Відтоді справлявся сам. Коли запитав про його батька, він замовк.

Цього вечора я запросив його переночувати в мене.

Відчув такий жаль до цієї бездомної дитини, що до ранку вже вирішив залишити його жити у себе і повернути в школу.

Був упевнений, що якщо дам йому шанс, врятую його збентежену душу. І не помилився.

Сьогодні Костянтин – студент.

Вчиться і працює, сам оплачує свої семестрові збори. Не хоче бути для мене тягарем.

Знаю, що коли завершить освіту, знайде хорошу роботу і одного дня створить сім’ю.

А я завжди його підтримуватиму.

І хоча я не його батько за документами, він називає мене «тато».