Щасливий випадок

Щасливий випадок

У Ганни була собака, чоловік та сусід Віктор Лещенко. Вечорами Ганна вигулювала собаку, а сусід Віктор прогулював сам себе. Вони гуляли навколо будинку і розмовляли.

– Не дуже ви виглядаєте, Вікторе, – мовила турботлива Ганна. – Як та квітка, яку давно не поливали. Бо не одружені. І вчора ви були не одружені, і сьогодні… Боюсь, і завтра побачу вас неодруженим.
– Ще й як побачите! – вяло відповідав сусід, думаючи про своє. – Може б і привів жінку додому, але випадок якось не трапиться.
– Усе чекаєте фантастичного збігу! – вела далі Ганна, продовжуючи управляти собакою. – Такими темпами і до кінця днів можна чекати. А в мене є чудова дальня кузина, ще й не заміжня…
– Досить про чудову кузину, – журливо говорив Лещенко. – Не сумніваюся в відмінних якостях вашої родички, але щастя за вуха не потягнеш!

Вони завершували друге коло біля будинку. Собака була задоволена, сусід похмурий, а Ганну їхня розмова веселила.
– Чому ви не проявляєте ініціативу, Вікторе? – запитувала вона. – Чому вас не влаштовує стандартний метод «побачив-познайомився-покохав»?
– Бо багатолітній досвід показує: найграндіозніші події трапляються лише випадково! – заперечував начитаний сусід. – Подивіться на історію. Колумб випадково відкрив Америку. Хімік Планкетт випадково винайшов тефлон. Фізик Рентген випадково відкрив випромінювання…

– …а Віктор Андрійович Лещенко випадково одружився? – сміялась Ганна. – Браво! Ви були б достойним продовжувачем цього почесного списку.
– Одружитись на першій ліпшій тільки щоб заповнити порожнє місце у паспорті – багато ума не треба, – бурчав впертий сусід. – Але це не мій шлях. Випадок повинен грати першу скрипку!

– Дихайте, Вікторе! – відповідала Ганна. – Глибше дихайте, поки на вулиці. Жаль на вас дивитися: блідий, з червоними очима… От мій чоловік одружений зі мною – і тому рум’яний та веселий.
Сусід слухняно дихав. З вікон падало світло, і під ногами у них мерехтіли жовті і рожеві квадрати, що ввібрали в себе відтінки штор.
– Добре гуляємо! А от моя кузина… – знову закинула камінець Ганна.

– Жодних кузин! – махав руками Віктор. – Викиньте її з голови! Я точно знаю: якщо мене змушуватимуть з кимось знайомитися – нічого з того не вийде. Не буде випадковості, не буде ефекту несподіванки. І в мені нічого не здригнеться. І я не скажу сам собі: «вау, яке ж це везіння!»
– Моя кузина б з вами посперечалася, – говорила Ганна. – Але залишимо її в спокої, якщо ви так просите. Дихайте, Вікторе, дихайте.

– Ви смієтеся над «щасливими випадками», а самі як? – тиснув Лещенко. – Згадайте себе, ви ж теж не шукали чоловіка, правда? І він вас не шукав. Але ви несподівано зустрілися, покохали одне одного і одружилися. Так?
Віктор потрапив у точку, і Ганні не було чим відповісти.
– Так, ми з Женею зустрілися випадково, – погоджувалась вона, перебираючи повідок. – Навіть безглуздо. Я вам розповідала? Мені було двадцять років, і я пішла на міський каток…

– Дайте вгадаю! – перервав сусід. – Майбутній чоловік також прийшов на каток, і ви зіткнулися? Можливо, не розійшлися на льодовій доріжці і полетіли разом. А після цього подружились?
– На жаль, дорогий аналітик, було інакше! – сказала Ганна. – Я пішла на каток, а мій майбутній чоловік – ні…
– Дивно, – сказав Лещенко. – Де ж ви його тоді знайшли?
– Уже після катка, – пояснила Ганна. – Запізнившись на автобус, я йшла пішки з ковзанами через плече. Скорочуючи шлях дворами, посковзнулася біля Жениної машини. З тріском впала на тротуар, вдарилася і закричала, а ковзани полетіли під колесо.

Віктор клацнув пальцями – картина складалася як по маслу.
– Бачите, скільки випадкових і щасливих обставин збіглося! – радів він. – Адже ви могли взагалі не піти на каток у той день, правда?…
– Я і не хотіла йти, – зізналася Ганна. – Але посварилась з попереднім хлопцем, вечір був зіпсований, я захотіла розвіятись на самоті.
– От! – торжествував Віктор. – Купа випадкових факторів. Ви могли не посваритися з другом. Могли не піти на каток. Ви могли не запізнитися на автобус і вам не довелося б іти пішки… Врешті-решт, ви могли не впасти, а спокійно пройти повз незнайомого Женю і зникнути в темряві…

– Ви праві, – сказала Ганна. – Але сталося так, як сталося. Я приземлилася на м’яке місце і заголосила, ковзани відлетіли, а Женя…
– …кинувся на допомогу з криком: «З вами все гаразд?» – здогадався Віктор.
– Ні. Він підійшов і сказав: «Дівчино, це не ви щойно ковзани кинули?» І я йому сказала: «Не смішно, дурню!» А він сказав: «Сама така!» – і в результаті ми прокинулися в одному ліжку.
Більшого Віктору Лещенкові не потрібно було. Шлюб Ганни та Жені був наочним доказом переваги веселого випадку над нудною цілеспрямованістю.

– Доля сама зводить тих, кого вважає за потрібне! – сказав Віктор. – Ви ж знаєте, сусідко, я розробляю власну формулу знайомств із жінками.
– І заради цього знову півночі сиділи над комп’ютером? – докорила Ганна. – Тому й блідий, як незварений вареник. Я б ще зрозуміла, якби ви шукали в мережі дівчат, але у вас інші цілі.
– Знайомства в мережі? – Віктор презирливо фыркнув. – Чистої води дитинство. Пам’ятаю, якось побачив там дівчину приємної зовнішності. Її обличчя здалось мені сповненим ніжності і таємниці, а в усмішці бачилася невимовна печаль.

– Як романтично! – похвалила Ганна. – Якби не була заміжня – сама б упала до ваших ніг разом із собакою. Але я не можу. Зате моя славна дальня кузина…
– Кузин не буде! – відрізав Віктор. – Так ось, побачивши прекрасну дівчину у мережі, я написав їй: «Це було біля моря, де ажурна піна, де рідко зустрічається міський екіпаж…»
– А вона?
– Цей ангел відповів мені в дусі онегінської Тетяни: «Ти що, зовсім дурний?» І я зрозумів, що це не той випадок.
Ганна сміялася разом із собакою, яка музично підвивала господарці.
– У мене математичний склад розуму! – Лещенко назидательно підняв палець. – Сидячи вночі за роботою, я вираховую ймовірність випадкової зустрічі з жінкою, яку покохаю. Успіхи поки скромні, але одного дня це станеться. Несподівана зустріч, несподіваний випадок, несподіваний початок чогось великого…

– Щиро бажаю вам швидше зустріти цей щасливий випадок! – сказала Ганна.
І вони розійшлися. Ганна – годувати дітей, пса і чоловіка, а Віктор – намагати мізки і обчислювати формулу випадкової любові.
***
Цього вечора Віктор теж вийшов ковтнути свіжого повітря. Ганни з собакою біля під’їзду не було, зате повз проїжджала дівчина на велосипеді. Загледівшись, дівчина потрапила колесом у яму і з вереском впала прямо під ноги Лещенку.
Може, Віктор і був занудою, але черствим сухарем ніколи не був. Він одразу ж кинувся на допомогу велосипедистці. У дівчини були волошкові очі, золотисте волосся і стрункі ноги.

– Обережно! – сказав Віктор, допомагаючи їй підвестись. – Зачем ви падаєте на тверду бруківку? Так і велосипед недовго зламати…
– Я випадково, – зморщилася волошкоока дівчина, тримаючись за коліно. – Я взагалі не хотіла їхати через цей двір! Не стійте стовпом, підставте мені плече! Ах, як паморочиться в голові… Познайомимось: Аріадна!

Віктор доглядав за постраждалою дівчиною на лавочці, потім ремонтував їй велосипед. Судячи з усього, Лещенко був надзвичайно радий незнайомці, яка впала перед ним. Вона вдало вливалася в теорію випадкових зустрічей.
Ганна з-за штори спостерігала за ними. Вона знала, що кузина Аріадна порвала дві спідниці і нажила п’ять синців, поки навчилася красиво і вчасно падати з велосипеда…