Щастя, яке заслуговується

**Заслужене щастя**

Оксана прийшла з роботи, перевдяглася і випила чаю. Вечерю готувати ще рано, встигне. Андрій прийде за годину-дві. Вона взяла книгу, лігла на диван і блаженно витягнула ноги. Находилась за день на підборах.

Оксана працювала вчителькою початкових класів. Виглядала охайною, з акуратною стрижкою. Носила строгі костюми й неяскраві сукні — так вимагав шкільний дрескод. Щодня доводилося спілкуватися з батьками учнів, а вони були різні — з різним достатком. Вона намагалася не виблискувати на тлі тих, кому важкувато, і не губитися серед заможніших. За роки роботи навчилася говорити чітко й спокійно, не підвищуючи голосу. Діти та батьки її поважали.

Через кілька сторінок очі Оксани почали слипатися. Вона закрила їх і непомітно задрімала. Прокинулася від звуку книги, що впала на підлогу. Оксана сіла, потёрла очі. Нахилилася, щоб підняти книгу, і тут почувся дзвінок у двері. У Андрія є ключ, та й рано йому ще. Дзвінок повторився — нерішучий, короткий.

Оксана глянула у дзеркало в передпокої, поправила збиту зачіску й відчинила.

На порозі стояв Ігор, друг і колега Андрія.

— Вітаю, Оксано.

— Вітаю, Ігорю. Андрія ще немає з роботи, — сказала вона.

— Знаю. Я… власне, до тебе. — Ігор переступав з ноги на ногу.

— Заходь. — Оксана відступила, пропускаючи його.

Він зняв пальто, повісив на гачок, шарф засунув у рукав. Потім скинув черевики. Оксана дивилася на нього, думаючи: що його привело? Невже щось із Андрієм?

Ігор підправив піджак і чекав запрошення пройти далі.

— Іди на кухню, — сказала Оксана.

Усі важливі розмови відбуваються саме там.

Ігор пройшов першим і сів за стіл. Оксана підійшла до плити, увімкнула чайник. Він одразу зашумів.

— Чай чи каву? — озирнулася вона.

— Чаю не відмовлюся, — відповів він.

Оксана дістала з шафи чашку. Вазочка з цукерками вже стояла на столі. Чайник закипів, оголосивши про це голосним свистом.

Вона налила чаю й підсунула до нього вазочку. Сіла навпроти.

— А ти не складатимеш компанію? — запитав Ігор, явно відчуваючи себе не в своїй тарілці.

— Ти ж не просто так прийшов. Щось сталося? Із Андрієм? — замість відповіді спитала Оксана.

— Живий і здоровий твій Андрій. — Ігор опустив очі, вдаючи, що вибирає цукерку.

— Говори, — нетерпляче попросила вона.

— Давно хотів тобі сказати… — Ігор взяв цукерку, крутив обгортку в пальцях. — Ти жінка гарна, розумна, господиня — що треба… Не хотів втручатися в вашу сім’ю. Але мушу розкрити тобі очі на Андрія. — Він поклав цукерку в рот і став жувати.

— Ну? Мені кліщами з тебе витягувати? — Оксана втрачала терпець.

— Мені неприємно це казати… — Ігор з шумом ковтнув чай.

— Кажи, — натиснула вона.

— У Андрія є коханка, — випалив він і раптом закашлявся, подавившись.

Оксана схопилася, перегнулася через стіл і вдарила його по спині. Потім сіла й засміялася.

— Ти не зрозуміла, що я сказав? Не віриш? Чи знала? — збентежено спитав Ігор.

— Ох, а я подумала, щось страшне… — Оксана витерла сльози зі сміху.

Тепер Ігор дивувався.

— Ну й що? Андрій чоловік гарний, у самому розквіті, — сказала вона. — А тобі яка справа? Ви ж друзі, а друзі не зраджують. Ти сам скільки разів ходив наліво? — Оксана холодно глянула на нього.

— Свою сім’ю просрав, тепер мою руйнуєш? — розгнівано скрикнула вона і навіть підвелася зі столу.

— Я прийшов відкрити тобі очі. Ти для нього все робиш. Готуєш, переш. Сама — кращої не знайти. А він тебе не цінує, — пролепотів Ігор, червоний то від сорому, то від гарячого чаю.

— Напився? А тепер іди. Андрій ось-ось прийде, — різко сказала Оксана.

— Піду. Тільки подумай над моїми словами. Попереджений — значить…

— Іди, іди, добродію, — поспішила його вона.

Ігор швидко відступив у передпокій. Завертів головою, шукаючи ложку для взуття. Не знайшовши, зі стогнанням нахилився, надягаючи черевики. Оксана стояла, склавши руки на грудях, холодно спостерігаючи.

Він ледве взувся, зірвав пальто з вішалки й вийшов у двері. За ним волікся шарф, що випав з рукава. Він обернувся, хотів щось сказати, але Оксана грюкнула дверима.

Повернувшись на кухню, вона поставила чашку з недоїденим чаєм у мийку й важко опустилася на стілець.

З Андрієм вони познайомилися в оперному театрі. Під час антракту в буфеті вишикувалася черга. Оксана з подругою встали в хвіст.

— Жах, як пити хочеться. Встигнемо? — занепокоїлася подруга.

— Стої тут, — сказала Оксана й пішла на початок черги.

Біля каВони стояли мовчки, тримаючися за руки, і в цю мить Оксана зрозуміла, що ніхто і ніщо не зможе відняти у неї те щастя, яке вони разом виростили за ці довгі роки.