Щастя приходить до тих, хто вірить і чекає

Щастя приходить до тих, хто в нього вірить

У восьмому класі після шкільного новорічного свята Олеся втекла разом із Романом. Їм захотілося побути наодинці, і раптом пішов сніг густий, мов би хтось надірвав у небі перину з лебединим пухом. Білі пластівці кружляли в повітрі, немов у чарівному танці.

Роман узяв долоні Олесі холодні, замерзлі і приклав до своїх губ, гріючи їх подихом. Вони дружили з дитинства, але зараз щось змінилося. Обоє відчували, що дитинство вже позаду, хоч і не знали, куди воно поділося. Але вони були разом. І сподівалися, що так буде завжди.

Господи, як же давно це було, думала Олеся. Де зараз Роман?

Їй вже тридцять два, а вона досі не була заміжньою. Так склалася доля. Та насправді її життя змінила мати, Зінаїда. Якби не вона, все могло б бути інакше.

Олеся зростала звичайною дівчинкою бігала, гралася, гуляла зі своїми найкращими друзями, Романом і Тетяною. Роман із першого класу носив їй портфель, допомагав із математикою, захищав від собак і хуліганів. Сам же він жив у непростій родині: батько пив, часто виганяв матір із сином із хати, тож вони ночували в Олеси.

Зінаїда щоразу питала матір Романа:

Валько, нащо ти терпиш? Розлучися з ним, це ж не життя

Живу заради сина, відповідала та.

Невже можна так жити? Що Роман побачить на його прикладі? але Валентина лише знизувала плечима.

Після таких розмов мати часто казала доньці:

Олю, даремно ти товаришуєш із Романом

Мамо, він мій найкращий друг! боронила його Олеся. Він сміливий і добрий.

Виростеш побачиш. Стане таким же горілчаником, як і його батько. Невже інших хлопців нема?

Але Олеся не слухала і бігла до Романа. Він був її вірою і правдою. Разом вони виховували в собі мужність: пливли на глибину у річці він завжди був поруч, бо Олеся плавала невпевнено; стояли на крутому схилі і одного разу ледь не зірвалися вниз.

З роками їхня дружба лише міцнішала. Сусідка Тетяна теж часто бігала з ними, і вони були нерозлучним тріо. Але, подорослішавши, Таня почала захоплюватися Михайлом із паралельного класу, тому трохи віддалилася від друзів. Вони її розуміли.

У восьмому класі після Нового року Олеся невдало впала і зламала ногу. Перелом виявився складним, і довелося довго лікуватися.

Зінаїда плакала:

Доню, як же так? Тепер залишишся навіки кульгавою

Але Олеся боролася. Дала собі слово швидше встати, зняти гіпс. Навіть лікар сказав матері, що в неї дуже цілеспрямована донька. Незабаром вона зробила перший крок, потім другий, третій спочатку на милицях, потім з тростиною.

Її відвідували однокласники й навіть класний керівник. Але Роман і Тетяна не приходили

Чекайте.

Брехня.

Роман приходив щодня приносив пиріжки з капустою, малинове варення, книги, які вона так любила читати.

Потім її виписали, але вона все ще кульгала, нога іноді боліла. Лікар порадив Зінаїді змінити клімат і переїхати, що вона й зробила.

Доню, ми їдемо на південь, до моєї сестри Марії. Так лікар сказав морське повітря допоможе тобі одужати.

Мам, я не хочу! У мене там не буде друзів, а тут у мене все! але Зінаїда не слухала.

Вони переїхали в маленьке село біля моря, де жила її тітка.

Прощання з друзями було важким. Особливо засмучений був Роман.

Щоб не сталося, Олю, не забувай мене. А я тебе точно не забуду. Писатимемо! він обняв її і міцно поцілував у губи. Це був їхній перший справжній поцілунок.

На новому місці Олеся з матірю оселилися у родичів. Вона одразу написала листи Романові й Тані, але ті листи ніхто не отримав.

Її мати, Зінаїда, постаралася. Вона була рада, що віддалила доньку від Романа. А Олеся думала, що друзі її зрадили.

У новій школі її прийняли погано. Діти, хоч і не маленькі, вже девятикласники, сміялися з її кульгавої ходи й кликали «Кульгавкою».

Друзів у неї не було. Вона постійно читала, згадувала Романа і ображалася тільки встигла відїхати, а він вже й писати не хоче. Вона ще кілька разів надсилала листи, але відповіді не було.

Після школи Олеся вступила до інституту. Під час сесії Зінаїда поїхала до рідного села за справами, а Олеся не змогла. Можливо, мати спеціально обрала цей час адже тоді донька теж захотіла б поїхати.

Олеся нетерпляче чекала повернення матері.

Забудь про того зрадника Романа, сказала Зінаїда одразу. Він уже одружений, має дитину. Ніколи він мені не подобався

Олеся була в розпачі. Вона занурилася в навчання, закінчила інститут і стала вчителькою англійської. Ходила з тростиною, соромилася і не підпускала до себе чоловіків.

Хто ж мене полюбить з таким недол Якщо ти віриш у щастя, воно завжди знайде тебе, прошепотів Роман, тримаючи її руки в своїх, і в його очах вона знову побачила ту саму іскру, що колись зігрівала їхню юність.