Ще вчора ми були в спадщині, тепер нехай вона піклується сама про себе!

«Раз вже вона викреслила нас з заповіту, то нехай сама про себе дбає!» — невістка забороняє піклуватися про свекруху.

Марія Литвиненко більшу частину свого життя пропрацювала на заводі у своєму рідному місті, яке було єдиним місцем, де можна було отримати хорошу зарплату. Вона ніколи не думала про зміну професії, бо в маленькому містечку, де вона жила, не було інших можливостей, та й потрібно було утримувати улюбленого сина.

На чоловіка ніколи особливо не можна було покладатися, бо вже через кілька місяців після весілля, коли вона дізналася, що незабаром їх родина збільшиться, зрозуміла, що головою родини стає вона сама. Утримання родини, виховання сина, облаштування якогось скромного життя — все це лежало на її плечах.

Звісно, інколи вона розглядала можливість розлучення, але зрештою вирішувала, що краще, аби у дитини був хоч якийсь батько, ніж жодного. Завдяки своїй важкій роботі на заводі Марія змогла відправити сина на навчання до міста. Юнак був розумним і прагнув швидко стати на ноги. Він успішно вчився, отримав гарну роботу і його запросили працювати в столиці.

Там він і зустрів дівчину, з якою швидко вирішив одружитися. Марія не любила невістку, їй не подобалося, коли пара приїжджала в гості, а невістка починала насміхатися над маленьким містечком і постійно ходила з виразом на обличчі, ніби була високопородною аристократкою. Водночас вона знала, що дівчина походила з одного передміського села.

Коли Марії виповнилося 60 років, вона опинилася в лікарні. Причиною були багаторічні шкідливі умови праці. Вона швидко виписалася з лікарні, але потребувала допомоги в домашніх справах. Чоловіка давно не було поруч, тому вона звернулася по допомогу до сина, проте він теж не міг допомогти, бо був за кордоном. Тоді Марія попросила допомоги в сусідки Ельвіри, якій пообіцяла заплатити за допомогу по господарству. Добродушна дівчина погодилася допомагати абсолютно безкоштовно, говорячи, що Марії «гроші потрібніші». Вона брала гроші лише на покупку продуктів, щоб готувати їжу.

Відчуваючи величезну вдячність, Марія, передчуваючи, що час добігає кінця, склала заповіт, згідно з яким її квартиру мала успадкувати молода сусідка. Це не було проявом неприязні до сина, вона просто вирішила, що він має все, що потрібно, а дешева квартира в маленькому місті йому ні до чого.

Одного дня Ельвіра мусила поїхати з міста на два тижні. Знаючи, що син вже повернувся до країни, мати вирішила зателефонувати й ще раз попросити про допомогу. Під час розмови вона розповіла про сусідку й про те, що саме вона стане спадкоємицею її квартири. Так вона хотіла подякувати за безкорисливу допомогу.

Після кількох секунд тиші в телефоні пролунав голос невістки, яка, очевидно, чула розмову.

«Раз вже вона викреслила нас з заповіту, то нехай сама про себе дбає!» — випалила вона.

«Тихіше!» — шикнув син.

Марія терпляче чекала, що скаже син.

«Мамо, я постараюся приїхати, але не обіцяю, бо на роботі мені загрожує повернення з відпустки раніше», — сказав син.

«Добре…» — відповіла жінка, все ще сподіваючись, що син приїде.

На жаль, син не встиг відвідати її…