Шість років самотності: Таня на межі виснаження.

Іванка дуже стомилася. Вона була одна вже шість років, відколи чоловік її покинув. Донька вийшла заміж рік тому і поїхала в інше місто.

Іванці було всього сорок два роки — чудовий вік для жінки. Друга молодість. Іванка була гарною господинею, готувала відмінно, її солоні огірки з помідорами всі називали шедевром. Та кому тепер потрібно робити ці огірки? На балконі й так стояли ряди бездіяльних банок.

«Не можу ж я гинути в самотності, така красуня!» — говорила Іванка подругам. Ті відповідали: «Ні! Шукай чоловіка! Повно самотніх чоловіків». Одна з подруг і порадила Іванці агентство «Найкращий чоловік». Іванка подумала, що це якось дивно й сумно — звертатися до агентства. Але з іншого боку — вже сорок два, ця цифра діставала. Старий бабусин годинник відбивав хистким звуком на стіні час, що минав.

І ось Іванка пішла до агентства. Привітна пані в малинових окулярах сказала:
— У нас дійсно найкращі. Давайте разом поглянемо на нашу базу, сідайте поруч!
— Та всі вони тут красені, — усміхнулася Іванка. — А як зрозуміти людину? Як відчути, що він твій?
— Це обдумано, — відповіла пані. — Ми даємо на тиждень. Достатній термін, щоб зрозуміти — ваш чи ні? Варто продовжувати чи іншого шукати.
— Кого даєте?
— Чоловіка!
— Як це?
— Так! Тиждень він живе з вами. Слухайте, ми тут не збентежені наречені, ми одразу про справу. А маніяків та божевільних у нас немає.

І раптом Іванка захопилася. Їй страшенно сподобалася ця ідея. Разом з малиновою дамою вони обрали п’ять кандидатів. Іванка заплатила невелику суму, поспішила додому. Перший повинен був з’явитися вже сьогодні ввечері.
Іванка вдягла зелену сукню — кольору надії. І сережки з діамантами, які рідко діставала зі старої скриньки.
Дзень! — дзвінок у двері.
Іванка спершу зазирнула у вічко. І побачила троянди. Вона аж тихенько пискнула від радості. Відчинила двері. Чоловік був елегантний, так, як на фото.
Вони сіли за стіл, Іванка всього наготовила. Букет вона поставила в центр столу. Іванка потайки поглядала на приємного гостя і думала: «Все! Інших і не треба. Цей!»
Почали їсти салат. Майбутній чоловік зів’явся: «А чого так пересолила?». Іванка зніяковіло посміхнулася, поставила йому запечену качку. Майбутній чоловік пережував шматочок: «Жорсткувата…». Йому не сподобалося все інше. У клопотах Іванка забула про головне — вино, вона довго його обирала. Розлила, сказала: «Ну, за знайомство!». Гість понюхав келих, трохи відпив: «Дешевка якась». Підвівся: «Так, глянемо, що у тебе з обстановкою…»

Іванка взяла букет, простягнула йому: «Я троянди зовсім не люблю. До побачення».
Вночі Іванка трохи поплакала, їй було прикро. Але попереду ще чекали чотири зустрічі.
Другий суджений прийшов наступного вечора. Увійшов упевнено: «Ну привіт!». Від нього пахло горілкою. Іванка запитала: «Вже десь відзначив нашу зустріч?» Той усміхнувся: «Ой, ну залиш усе це! Слухай, телевізор є? Там зараз матч починається. Динамо-Київ — Шахтар. Заразом і все обговоримо». Іванка різко відповіла: «Телевізор вдома будеш дивитися».

Вночі знову плакала одна.
Через день прийшов третій кандидат. Не красень, стара куртка, недоглянуті нігті. І чоботи в грязюці. Іванка вже підумувала, як би чемно його розвернути. Але все ж вирішила спершу нагодувати. Той їв жадібно, швидко і дуже хвалив Іванку. Вона навіть зніяковіла. Витягла соління. «Господи! – вигукнув не красень. – Це ж найкраще, що я їв у житті!»

І тут пробило старий бабусин годинник. Некрасень прислухався: «Що це за скрип такий?». Він пройшов у кімнату, став на табуретку, оглянув годинник: «Зараз я їх швидко налаштую! Є інструменти?»
І невдовзі годинник вже бив чисто і дзвінко, Іванці було радісно чути такий ніжний звук. Вона подумала, що це знак. Некрасень і повинен стати її чоловіком. Всім він хороший, майстерний, а те, що чоботи й нігті не дуже — дрібниця, помиє, почистить. До того ж він був третій, щасливе число.
Тепер їм мала бути ніч. Так, Іванка до неї підготувалася, сходила до салону краси, постелила томне білизну з великими трояндами (вона ж їх насправді любила). Коли Іванка вийшла із ванної – її гість уже дрімав, так просто, не роздягаючись. Іванку це не збентежило. Вона поглянула на сплячого з ніжністю: «Утомився, бідолашний». І обережно лягла під ковдру поруч.

А потім почався кошмар. Цей майстер почав хропіти. Віртуозно, міцно, насичено. Іванка накривала подушкою себе, потім його, потім перевертала сонне тіло – марно. Вона не спала всю ніч, вона страждала.
Вранці гість вийшов на кухню, де сиділа понура Іванка: «Ну що? Давай я з речами сюди вже ввечері?»

Іванка похитала головою: «Ні, вибач. Ти хороший, але… Ні!»
Четвертий, бородатий, здався Іванці героєм старого доброго фільму про геологів. Вона навіть дозволила йому курити прямо на кухні. Бородань затягнувся, сказав: «Іванка, тільки потрібно домовитися одразу. Я – чоловік вільний. Я люблю риболовлю, люблю з друзями десь покататися. І не люблю, коли мені дзвонять і запитують – де ти, де ти? Гаразд?»
Іванка подивилася, як він струшує попіл у вазон з орхідеєю, запитала: «Може, ти ще й по бабам теж?» Бородань усміхнувся: «А чого ні? Я ж кажу – свобода! Це ж нормально для чоловіка».
Після нього Іванка довго провітрювала кухню. У неї боліла голова, вона відчувала, що дико стомилася, ніби з неї викачали три літри крові. Вона навіть не стала мити посуд.

Уранці Іванка розплющила очі, за шторами було сонячно, веселі горобчики цвірінькали. Іванка раптом зрозуміла, як їй добре. Субота. Вона нікуди не поспішає, ніхто їй не заважає, ніхто не бурчить, не шарудить, не хропе. Посуд? Так помиє, коли захоче. Спокій і свобода.
І тут пролунав дзвінок: «Іванка! Турбує агентство «Найкращий чоловік». У вас сьогодні ще один кандидат, пам’ятаєте? Він чудовий, цей уже точно ваш!»

Іванка буквально закричала в слухавку: «Викреслюйте мене! Видаляйте з бази! Нікого більше! Найкращий чоловік — якого немає!»
І з реготом розгорнула штори.