Шлях до щастя через відпустку

**Щоденник: Подорож за щастям**

Цілий рік ми мріємо про відпустку, готуємося, сподіваємося, що повернемося щасливими. Але часто все виходить навпаки…

Ще у травні Богдан із Соломією почали планувати подорож. Обирали куди їхати, де зупинитися. Соломія хотіла на піщані пляжі Одеси. Там мілководдя майже на кілометр, вода тепла. Для маленького Данилка саме те.

— Ти хочеш їхати з дитиною? — сухо запитав Богдан.

— Ти питаєш так, наче це лише моя дитина. Звісно. А що? Їздять і з немовлятами.

— Якщо нема з ким залишити. А в нас є мама. Попроси її посидіти з онуком, побачиш, не відмовить. Всі безсонні ночі, підгузки й капризи візьмемо з собою. Яка ж це буде відпустка?

Соломія погодилася з чоловіком. Але не могла уявити, як розлучиться із сином на цілих десять днів.

Мама підтримала Богдана.

— Поїдьте самі, відпочиньте. Він ще малий, з ним тільки втомитеся, та й нічого не зрозуміє.

— Дивись, який готель я знайшов. А вид із вікна? З верхніх поверхів море видно. — Богдан розгорнув ноутбук екраном до Соломії.

— Яка різниця, який із вікна вид? Ти ж їдеш на море, а не дивитися на нього з номера, — відповіла Соломія. — Там галькові пляжі, не полежиш.

— А шезлонги навіщо? Зате не таскатимемо пісок із пляжу.

Богдан завжди знаходив правильні аргументи. А Соломія завжди поступалася, бо любила його безмежно. Яка різниця, куди їхати, який пляж, аби з ним. За два з половиною роки їхнього спільного життя нічого не змінилося.

— Гадаю, краще всього літати літаком. Дорожче, зате швидше, — сказав Богдан.

А Соломія думала, як розлучиться із Даником. Він хоча й маленький, але швидко зрозуміє, що мами нема поруч, сумуватиме, плакатиме. Впорається мама?

— То я бронюю готель? — відволік її чоловік.

— Так, звісно.

У них були різні уявлення про все, навіть про сім’ю. Богдан рано залишився без батьків, його виховували дідусь і бабуся. Дід пішов, коли Богдан закінчував школу. Бабуся пережила його на два роки.

Коли вони познайомилися, Богдан уже жив сам. Майже одразу Соломія переїхала до нього, вони разом робили ремонт, влаштовували своє майбутнє гніздечко. Усі заздрили Соломії.

— Намололася тобі, Соломійко. Красунчик-наречений, ще й з квартирою, без злої свекрухи. Дивись, не щерба зуби, а то заберуть, — радила подруга.

— Хіба не ти? — хіхікала Соломія.

— А що? Я теж гарна.

Перше розчарування сталося через місяць після весілля, перед днем народження Соломії, коли Богдан прямо сказав дружині, щоб не запрошувала маму.

— Прийдуть друзі, їй із нами буде нудно.

— Це і її свято. Вона мене народила в цей день, виростила. Як я їй скажу? — обурилася Соломія.

— Запросіть її наступного дня. Посидимо, вип’ємо чаю з тортом.

Соломії це не сподобалося, але вона любила Богдана і не хотіла сваритися. Мама, якщо й образилася, то не показала вигляду. Приїхала наступного дня, подарувала гарний чайний сервіз. Богдан розсипався в компліментах, поцілував її в щоку, подякував за доньку. Все обійшлося, скандалу не було.

Так і пішло, що на всі свята в них вдома збиралися друзі Богдана. У багатьох із них не було своєї квартири, жили на знімних або з батьками. А маму не запрошували.

— Якщо любиш, треба приймати людину такою, яка вона є. Він ріс без батьків, не розуміє цінності родини, — казала мама. — Тим більше не варто через мене сваритися. Подумаєш, день народження. Дружина має бути мудрою та терплячою. Почнете сваритися, не чекай добра. У тебе син, йому потрібен батько, та й тяжко виховувати дитину самій, повір мені.

Соломія залишала Даника з мамою, а сама бігала по магазинах. Після пологів поправилася, сукні стали малі, та й купальник потрібен новий. Одного разу вона крутилася перед дзеркалом у новій світлій сукні.

— Подобається? А коли засмажу, взагалі буде бомба. — Соломія повернулася від дзеркала до Богдана.

— Нічого. Ти в ній якась бліда. Вона тебе повнить, — сказав чоловік, ледве глянувши на неї.

Її ніби облили крижаною водою. Вона повернулася до дзеркала й прискіпливо подивилася на своє відображення. До весілля вона була хуВона взяла сина на руки, глянула у вікно на перші сніжинки, що сповільнено падали на землю, і зрозуміла, що справжнє щастя — це не сонячні пляжі, а ці маленькі теплі долоні, що тепер назавжди будуть тримати її серце.