Судьба подарує самотність та сум на свята

Моя доля – бути самотнім та сумним на Різдво та Новий рік.

У мене є один друг, з яким ми знайомі з дитинства. Його звуть Ігор. Ми вчилися в одній школі, потім життя розвело нас різними шляхами, але зв’язок ми не втратили.

Ігор – людина закрита, не любить бути в товаристві, не ходить у гості і ніколи нікого не запрошує до себе.

Кожного року, коли наближаються свята, я запрошую його до нас – зустріти Різдво за спільним столом, підняти келихи під бій годинника в Новий рік. Але він завжди вічливо відмовляється.

— Це не мої свята, — каже він. — Я не відчуваю в них радості.

Було важко зрозуміти, як можна не любити Новий рік – час чудес, подарунків, сміху, зустрічей з близькими.

Але одного разу, після багатьох років мовчання, він розказав мені правду.

Правду, яку він намагався заглушити багато років.

Дитинство, пронизане страхом і алкоголем
У дитинстві Ігор не знав, що таке затишні сімейні свята.

Його батько пив.

Ні, він не був просто людиною, яка вечорами випивала по келиху. Він був алкоголіком, який витрачав всі гроші на спиртне, який повертався додому пізно і в будь-який день, чи то звичайний вівторок, чи переддень Різдва, починав знущатися з сім’ї.

Кожен вечір перетворювався на тортури.

— Вставайте! — командував він, заходячи в дім. — Ви повинні бачити, як господар дому вечеряє!

Ігор і його мати вставали і стояли біля столу, доки батько з важким виглядом вечеряв.

Потім він розпочинав свою улюблену промову:

— Гроші – це пил! Вони потрібні для задоволень! Які нові туфлі?! Які книжки?! Ти і так ходиш до школи, нема чого витрачати на всіляке дріб’язкове!

Він витрачав усе до останньої копійки.

Коли нічого не залишалося, він переходив до наступного етапу:

— Давай сюди, що ховаєш! Знаю, у тебе щось є!

Мати Ігоря намагалася відкласти гроші – на зошити для сина, на їжу, на якийсь маленький подарунок до Нового року.

Але він усе відбирав.

Спивався, доки не пропивав усе до копійки.

Різдво без дива, Новий рік без надії
Кожне свято в домі Ігоря було однаковим.

На столі – трохи сушених яблук, кілька бутербродів, банка солоних огірків.

Мати і син сиділи в тиші.

Вони чекали.

Чекали, що раптом батько повернеться тверезим.

Що раптом щось принесе до святкового столу.

Що раптом скаже: «З Різдвом» або «З Новим роком».

Але він повертався пізно.

Завжди п’яний.

Завжди з запахом алкоголю.

Завжди з порожніми кишенями.

Усе, що було в конверті з новорічною премією, він залишав у барі.

Так тривало рік за роком.

І коли він помер, нічого не змінилося.

Самотня людина з важким серцем
Коли три Ігоря не стало, мати прожила ще кілька років.

А потім пішла і вона.

Він залишився один.

І зрозумів, що не хоче сім’ї.

Не хоче свят.

Не хоче жодних розваг.

Не хотів повторити долю свого батька.

Не хотів стати людиною, яка зіпсує комусь життя.

Щороку, коли всі накривали святкові столи, діставали келихи, обмінювалися подарунками, Ігор їхав.

Купляв квиток в інше місто, знімав готель і сидів у номері сам.

Або їхав в гори, де можна було слухати потріскування дров у каміні та дивитися на вогонь.

Там, біля багаття, він знаходив тепло, якого не знав у дитинстві.

Там, в самоті, він відчував себе хоч трохи вільним.

Лише там він міг дихати.