Сватівський подарунок на весілля: дар, від якого краще утриматись

Олеся й Дмитро збиралися одружитися. Їхнє весілля вже розгорталося, коли ведучий оголосив: настала мить дарувати подарунки. Першими привітали молодих батьки нареченої. Далі до них підійшла мати Дмитра, Ганна Миколаївна. У руках вона тримала велику коробку, перев’язану яскраво-блакитною стрічкою.

— Ого! Цікаво, що там? — прошепотіла на вухо Дмитру збуджена Олеся.

— Не маю найменшого поняття. Мама нічого не розповідала, — зніяковів відповів наречений.

Вирішили розгортати подарунки лише наступного дня, коли весільний метушень затихне. Олеся запропонувала почати саме з коробки від свекрухи. Розв’язавши стрічки та знявши кришку, вони зазирнули всередину… й завмерли.

Олеся давно помічала за Дмитром одну дивасію: він ніколи без дозволу не брав навіть дрібниць.

— Можна доїсти останню цукерку? — несміливо запитував він, дивлячись на вазочку з самотньою карамелькою.

— Так, звісно! — дивувалася Олеся. — Міг би й не питати.

— Я так звик, — скуто посміхався Дмитро, швидко розгортаючи фантик.

Лише через кілька місяців Олеся зрозуміла, звідки ця сором’язливість у майбутнього чоловіка.

Колись Дмитро запропонував познайомити її зі своїми батьками — Ганною Миколаївною та Василем Петровичем. Спочатку свекруха видалася Олесі доброзичливою жінкою. Але перше враження розвіялось, коли Ганна Миколаївна запросила їх до столу.

Перед гостями поставили дві тарілки, у які господиня поклала по дві ложки картоплі й крихітній котлетці. Дмитро швидко спорожнив тарілку й, тихо зітхнувши, несміливо попросив добавки.

— Їсти-їсти, та й наситишся! Хіба тебе нагодуєш? — голосно обурилася Ганна Миколаївна, чим приголомшила Олесю.

Коли добавки попросив Василь Петрович, Ганна Миколаївна радісно наклала йому повну тарілку. Олеся ледве доїла свою порцію, приголомшена очевидною неприязню свекрухи до власного сина.

Пізніше, під час підготовки до весілля, Ганна Миколаївна проявила себе ще яскравіше. Їй не подобалось буквально все: обручки, ресторан, меню.

— Нащо такі витрати?! Можна було знайти дешевше! — докоряла вона без зайвих церемоній.

Першою не витримала Олеся.

— Давайте ми самі вирішимо! — спалахувала вона. — Це наші гроші й наше рішення!

Ображена Ганна Миколаївна перестала дзвонити й навіть погрожувала не прийти на весілля.

За два дні до свята Василь Петрович сам приїхав до молодих.

— Сину, допоможи з подарунком, — попросив він, ведучи Дмитра до машини.

Виявилося, батько сам купив для них пральну машинку — аби не залежати від примх дружини. Зізнався, що вони з Ганною Миколаївною сильно посварилися: вона вважала занадто дорогим навіть подарунок для рідного сина.

У день весілля Ганна Миколаївна все ж таки з’явилася — у розкішній сукні, на таксі. Поводилася чемно, вручила велику блакитну коробку, а потім зникла у весільному гамірі.

Наступного ранку Олеся з Дмитром нетерпляче розпакували коробку. Очікування змінилося розчаруванням.

— Рушники? — здивовано пробурмотіла Олеся, дістаючи перший.

— І шкарпетки, — важко зітхнув Дмитро, піднімаючи дві пари махрових шкарпеток. — Батько мав рацію… Мама подарувала перше, що під руку потрапило. Навіть віриться з труднощами, що вона стала такою скупою. Краще б взагалі нічого не дарувала.

Але цим історія не закінчилася. Через кілька днів Ганна Миколаївна зателефонувала синові, щоб… дізнатися, хто й що їм подарував.

— Ну, розкажи! Що теща подарувала? А дядько Іван? А подруги Олесі що принесли? — допитувалася вона.

Не бажаючи обговорювати чужих подарунків, Дмитро коротко відповів:

— Мамо, це не твоя справа. Нам із Олесею все подобається.

Після чого поклав слухавку, вперше в житті не відчуваючи ні грама провини.

Життя вчить одному: доброта не вимірюється ціною подарунка. Але повага, як і любов, проявляються у дрібницях. А їх — у Ганни Миколаївни, на жаль, не залишилося.