Таточку, я обіцяю їсти дуже мало. Тільки не віддавай мене в дитбудинок!” — благала дівчинка, витираючи сльози

Таточку, я дуже мало їстиму. Не віддавай мене в дитбудинок. Благала дівчинка, витяраючи сльози.
У маленькому селі, де вулиці тонули в пилюзі, а хати стояли рясно одна біля одної, жила звичайна сімя. Борис і Марія люди, які бачили на своєму віку чимало. Вони не були багатими, але й голоду не знали. Їхні дні проходили в роботі на землі, догляді за дітьми та хатніх клопотах. Здавалося, їхнє життя повне і закінчене. Але одного дня все змінилося.
Марія дізналася, що знову вагітна.
Борис був чоловіком практичним і розсудливим. Йому здавалося безглуздим збільшувати сімю, коли ледве вистачає прогодувати трьох дітей. Гроші ледь вистачали на найнеобхідніше, а тут ще один рот.
Маріє, ти зовсім глузд загубила? Тобі вже сорок три! Ледве справляємося з тими, що є, а тепер Борис довго шукав слова, аби виразити своє розчарування.
Але Марія була непохитна. Вона відчувала, що ця дитина має народитися. Для неї це рішення було глибоко особистим, вищим за будь-які розумні розрахунки.
Коли на світ зявилася Оленка, Борис навіть не поїхав зустрічати Марію з пологового. Народження дівчинки для нього ніби сталося десь на узбіччі його життя. Коли він повернувся додому, усе виглядало, як завжди тільки тепер у хаті зявилася ще одна маленька дівчинка, яка майже одразу загубилася серед інших членів родини.
Борисе, подивись, яка вона гарна! Марія дивилася на новонароджену з любовю, але в очах чоловіка не було й краплі тепла.
Молодша донька росла в тіні старших дітей та холодного батька. Сестри й брат майже не помічали її існування. Марія намагалася дати Оленці все, що могла, але сили її були не безмежні. Часто дівчинка залишалася сама, поринувши у свої думки, намагаючись зрозуміти, чому батько, якому вона так хотіла сподобатися, не звертає на неї уваги.
Оленка мріяла, що якщо зробить щось особливе, то батько нарешті помітить її. Навіть у шість років вона сподівалася, що він буде грати з нею або хоча б заговорить. Вона стежила за ним поглядом, коли він спілкувався з іншими дітьми, але він завжди відводив очі.
Тату, подивись, які ягоди я зібрала! одного разу Оленка підбігла до нього з кошиком, повним ожини.
Але Борис тільки нахмурився:
Поклади на стіл, мені неколи.
Одного разу, коли Оленці виповнилося шість років, вона пішла з мамою в ліс по гриби. З радістю вона збирала улюблені гриби батька, мріючи, що цього вечора вони проведуть разом за сімейною вечерею. Вона вірила, що так зможе хоч трохи заслужити його увагу.
Але доля розпорядилася інакше. Почався зненацька дощ. Марія, поспішаючи додому, спіткнулася об корч і впала. Оленка, перелякавшись, кинула відро з грибами й побігла додому.
Тату, мама впала! закричала вона, задихаючись від бігу.
Борис сидів за столом і не відразу зрозумів, що відбувається.
Мама не встає! повторяла Оленка, показуючи у бік лісу.
Родина кинулася на допомогу. Коли вони дісталися місця, Марія лежала без руху. Лікарі пізніше повідомили, що вона померла миттєво, вдарившись головою об пень.
Після того дня життя Оленки змінилося назавжди. Борис, переживши похорони дружини, почав звинувачувати в усьому молодшу доньку.
Це ти винувата! кричав він на Оленку, коли вона плакала в кутку. Ти її вбила!
Старші діти, підтримуючи батька, вимагали, щоб він позбувся «винуватиці». Оточена ненавистю і звинуваченнями, Оленка відчувала, як її світ руйнується. Вона не могла зрозуміти, чому її ніхто не любить і чому весь біль родини обрушився саме на неї.
Тату, вигони її! Вона винувата в тому, що мами вже немає, наполягала старша сестра, дивлячись на батька з обра