Темна смуга

Чорна смуга

Як і всі дівчата її віку, Марія мріяла. Закінчити школу, вступити до університету, стати лікарем. Мріяла про велике кохання на все життя. Хто ж у сімнадцять не мріє? Та не всім судилося здійснити свої мрії. Від чого це залежить? Якби ж знати.

Мати виховувала її сама. Як і Марійка, колись теж вірила у казкових принців. Закохалася в гарного хлопця – і ось воно, щастя. Але він виявився гравцем. Вигравав рідко, а програвав по-крупному. Вліз у борги, потім у халепу – і одного разу просто не повернувся додому. То лиш сам здох у тюрмі, то йому допомогли. А одного дня до Ганни прийшли двоє з місцевої «бригади», сказали: борг чоловіка тепер на ній. Віддала квартиру з усім добром і втекла з двома річками Марійкою, куди очі дивляться. Чи вистачило квартири, чи зжалилися, але більше її не чіпали.

Оселилися в маленькому містечку під Черніговом. Зняли кімнату у старого діда Панаса. Грошей не брав – тільки допомагати по господарству. Дружина його давно померла, діти жили окремо. Ганна погодилася. Прибирала, варила, копала город, збирала врожай… У гарні дні дід давав їй трохи грошей – купити щось собі й донечці.

А потім запропонував одружитися. Дід був некрасивий, сухий, на двадцять років старший. Не подобався, але вибору не було. Пообіцяв, що після його смерті хата залишиться їй із донькою. Так і сталося.

Марійка виросла красуненею – чорнява, з глибокими очима, станом гнучка. Хлопці крутилися, як мухи на мед. Ганна боялася, щоб донька не повторила її долі, і постійно нагадувала:

— З такою вродою в тебе всі карти в руках. Дивись, щоб чоловік був надійний, а не лиш гарний.

(Досвід із гравцем залишив слід).

Та хто ж у сімнадцять слухає?

Приїхав із Києва студент. Побачив Марійку – і все, пропав. Прийшов свататися, хвалився батьковою хаткою на Оболоні, що скоро піде на пенсію – і бізнес перейде до нього.

Ганна не дура, наївним балачкам не вірила.

— Одружитися хочеш? Добре. Але Марія ще школу не закінчила. Через рік приїжджай тоді й поговоримо. А поки – пальцем не чіпай!

Та в душі раділа: якщо хлопець не обманює – то дочка буде як сир у маслі.

Студент поїхав, писав листи, дзвонив. А через рік приїхав… із батьками. Ті відразу зрозуміли, що красуню-провінціалку їхньому синові брати негоже. Але коли така любов – що вдієш? Весілля було гучне. Ганна плакала від щастя.

Перший час молоді жили добре. Марія подавала документи до медінституту…

А потім батько чоловіка почав дивитися на неї так, що аж мурашки. Одного разу син поїхав до матері – та раптом захворіла. А свекор у цей час постукав у двері їхньої квартири. Стояла спека. Марія відчинила в одній футболці – і опинилася в його руках.

Біля дивану стояла важка ваза. Вхопила її – і з усієї сили вдарила.

Викликала «швидку», але свекора вже не врятували. А її забрали. Слідчий перекрутив усе так, ніби вона спеціально спровокувала свекра, щоб відібрати бізнес. Чотири роки.

А через тиждень у в’язницю прийшов лист: мати померла. Серце не витримало.

У тюрмі з такою врУ тюрмі з такою врожою було не вижити, тож Марія знайшла ножиці й навіки знищила свою красу – тепер вона була врятована, але втратила все.

Однак саме це привело її до людей, які по-справжньому стали її родиною, і вона зрозуміла: навіть у найчорнішій смузі може блимнути світло.