Темні часи

**Темна смуга**

Як усі дівчата її віку, Соломія мала плани: закінчити школу, вступити до інституту, стати лікарем. Мріяла про велике і чисте кохання на все життя. Хто ж не мріє у сімнадцять? Але не всім судилося здійснити свої мрії. Від чого це залежить? Хто ж його зна…

Мати виховувала її сама. Як і Соломія, колись теж мріяла про принца. Покоштувала кохання з гарним хлопцем, гадала — ось воно, щастя. Та він виявився картярем. Вигравав рідко, а від невеликих виграшів його азарт лише розпалювався. А програвав — знатно. Всі гроші спускав за ігровим столом, брав позики, залізав у борги.

Щоб погасити великий борг, зв’язався з криміналом. На першій же справі потрапився і замість весілля опинився у в’язниці, де то лі сам помер, то лі йому «допомогли». Одного дня до Галини прийшли двоє бритих злодіїв, сказали, що тепер борг чоловіка на ній, погрожували. Що робити? Віддала за борги хату з усім начинням і втекла з дворічною Соломійкою, куди очі дивилися. Чи зрозуміли бандити, що більше з неї нічого не візьмеш, чи хата покрила більшу частину боргу, але більше її не переслідували.

Галина з донькою оселилася в маленькому містечку під Одесою. Сподівалася, що щедрий і теплий південь їх прогодує. Зняла кімнау у одного молдаванина в приватному будинку. Грошей він із неї не брав. Просив лише допомагати по господарству та в городі в рахунок проживання. Дружина в нього померла два роки тому, дорослі діти живуть окремо зі своїми родинами.

Галина погодилася. Прибирала в хаті, готувала їжу, допомагала збирати врожай, копати город… Справ у приватному будинку з ділянкою багато. Молдаванин продавав овочі на ринку, ділився з ними. Жили скромно, але не голодували. Соломія рісла гарною й слухняною дівчинкою.

Коли доньці виповнилося шістнадцять, Галина захворіла. Лікарі розвели руками — серце. Померла вона швидко, навіть не встигнувши попрощатися. Молдаванин допоміг поховати її на місцевому цвинтарі, а потім запропонував Соломії залишитися.

— Ти ж добра дівчина, мені допомагатимеш, а я тебе годуватиму, — сказав він. — А як виростеш, то й заміж візьму.

Соломія злякалася. Він був вдвічі старший за неї, некрасивий і грубуватий. Але вибору не було. Обіцяв, що після його смерті хата з городом відійде їй. Що залишалося робити? Погодилася.

Життя з ним було не на радість. Кілька років здалися вічністю. Але ось він захворів і несподівано помер. Соломія зітхнула з полегшенням. Тепер вона вільна і в хаті господиня. Чого ще бажати?

Соломія виросла справжньою красунСоломія зрозуміла, що тепер її життя належить лише їй, і, попри всі випробування, у неї все попереду — нова робота, нові зустрічі і, можливо, навіть справжнє кохання, якого вона так довго чекала.