Теща і тесть живуть у трикімнатній квартирі, а наша дочка з сім’єю тулиться в однокімнатній.

Свати мешкають у трикімнатній квартирі, а наша дочка з зятем і дітьми тісняться в однокімнатній. Я кажу зятеві, щоб попросив своїх батьків допомогти купити більшу квартиру або сам взяв додаткову роботу. Однак дочка заборонила мені втручатися в це питання.

Коли наша дочка вийшла заміж, ми взагалі не знайшли спільної мови з зятем і сватами. Ми намагаємося допомагати дітям, а сватів ніби й немає. Ми вже сім’я вісім років. Допомагаємо їм, але ніхто цього не цінує.

Коли виникла проблема з житлом, батьки зятя «умили руки». Ми були змушені продати свою квартиру, щоб додати молодим на покупку їхнього житла. Ми не хотіли цього робити, адже мали велику, затишну квартиру. Досі шкодую, але радію, що у дітей тепер є свій куточок. Ми вклали гроші в купівлю квартири, меблів, ремонт, а тепер доглядаємо за онуками.

Від батьків зятя вони не отримують жодної допомоги. Я намагаюся допомагати з дітьми. Дочка зараз у декреті й доглядає за молодшим, а старший син ходить у перший клас. Вранці я відводжу його до школи, а вдень забираю і привожу до себе. Допомагаю, адже не уявляю, якби дочка мала щодня водити дітей туди-назад. Щодня разом з чоловіком ми їздимо до дочки та підтримуємо її, як тільки можемо.

Батьки зятя роблять вигляд, що це їх не стосується. Я дивуюся, як можна бути такими байдужими до сім’ї свого сина. Але з самого початку так було. До весілля вони не доклали жодної копійки. Перед весіллям я дзвонила їм з проханням зустрітися, щоб обговорити підготовку. Відповіли, що діти все одно скоро розійдуться, тому не збираються нічим допомагати. Абсолютно не розуміла такої позиції.

Врешті-решт, це ми допомогли в організації весілля, купили квартиру, а свати прийшли на весілля як чужі люди й поклали дітям 200 гривень у конверт.

Попри поведінку своїх батьків, зять вимагає від нас допомоги. Ми купили їм однокімнатну квартиру, бо тоді у них не було дітей. Тепер він скаржиться, що їм тісно вчетверо. Вважаю, що зять тепер сам має подбати про свою родину. Повторюю йому, що якщо не має грошей на більше житло, нехай допоможуть його батьки. Вони живуть у трикімнатній квартирі, яка втричі більша за квартиру дочки. Але він каже, що не буде просити батьків про допомогу, бо вони і так не можуть їх фінансово підтримати. Я пропонувала поговорити з ними, але зять заборонив мені втручатися. Я не хочу втручатися. Просто хочу поспілкуватися з сватами та пояснити, що дітям потрібна допомога і з їхнього боку.

Я здивована його поведінкою. Він не соромиться брати гроші у нас, чужих людей, але соромиться просити власних батьків про допомогу. А він приїхав і вже вісім років живе на наші гроші. Інші люди якось заробляють на житло, йдуть на додаткову роботу, виїжджають за кордон, беруть кредити. Дочка вважає, що я не повинна втручатися і очікувати допомоги від сватів.

Мене це болить, адже свати живуть для власного задоволення, їздять в санаторії, на відпочинок. А зять не соромиться постійно просити нас про допомогу. Ми любимо нашу дочку і завжди намагаємося їм допомогти, але не можемо постійно фінансувати їхні витрати.