Тікаючи від чоловіка з глухого села, потрапила у ведмежий капкан і вже думала, що це кінець, коли свідомість почала згасати…

Тікаючи від чоловіка з глухої села, вона потрапила у ведмежий капкан і подумала, що це кінець, втрачаючи свідомість
Очутившись у незнайомій кімнаті, Соломія ледь зітхнула. Голова крутилася, ніби після гарячого короплянку, а память була порожньою вона не могла згадати, як тут опинилася. Тіло німіло, наче після цілого дня на городі, і не хотіло слухатися. Спробувала підвестись і з жахом зрозуміла, що привязана. Паніка охопила її, і вона заворушилась на ліжку, викликаючи скрип.
Ну нарешті, почувся холодний голос. Посиди ще трохи. Зрозумієш, як помилялася, а потім я тебе відпущу. І ми повернемось додому.
Тут Соломія згадала все. Вона домовилась із чоловіком Тарасом про розлучення. Він погодився, але потім удар. Він не збирався її відпускати. «Ти моя, казав він. Якщо не розумієш, то я навчу». Але Соломія вже не могла терпіти його зради. Перший раз вона пробачила. Другий ні. Кохання давно згасло, залишився лише страх перед цими отруйними стосунками, де один страждав одержимістю, а інший самотністю.
Відпусти мене, прошепотіла вона. Це нічого не змінить. Ти не змусиш мене кохати силою. Таро, будь ласка
Ти змиришся. Зараз ти ще заперечуєш, але зрозумієш, що ми створені одне для одного. Даси мені другий шанс. А тікати тобі нікуди. Памятаєш ту покинуту хату, де жили мої дід і баба? Сюди ніхто не заїжджає. Ніхто не допоможе. І не зли мене ти ж знаєш, до чого це може призвести.
Соломія здригнулась. У його очах вона бачила божевілля і це лякало найбільше.
Тиждень чи може більше? вона провела в цьому будинку. Тарас відпускав її лише на кілька годин, стежачи за кожним рухом, як кіт за мишею. Соломія розуміла: перед нею не людина, а хворий, якому потрібна психіатрична допомога. Але вона грала роль. Прикидалася покірною, щоб вирватися звідси. На роботі її ніхто не шукатиме начальниця мріяла позбутися її після того, як Соломія застала її з чоловіком. Батьків не було, подруги звикли до її зникнень «ревнивий чоловік», зітхали вони, не вникаючи.
Одного разу, коли Тарас відвернувся, вона вдарила його важкою глечиком. Він упав без свідомості, але дихав. У Соломії не було часу перевіряти, чи очніється він. Вона знала: якщо він прокинеться, шансів не буде. Він казав, що вони залишаться тут надовго, а вона не могла жити з людиною, чий гнів був як граната міг вибухнути будь-якої миті.
Натягнувши перше-ліпше, вона вибігла на мороз. Холод різав легені, але вона бігла. Авто, дорога все це було десь далеко. Вона боялася, що Тарас знайде її по слідах, але зупинятися було неможливо. Ліс, вовчий вий у далечині все це лякало, але краще стати здобиччю звіра, ніж бранкою маніяка.
Сили покидали її. Вона не знала, скільки бігла, куди прямує. Раптом різкий біль, крик. Нога потрапила у капкан. Кров залила сніг. Соломія впала, намагаючись звільнитися, але залізо не піддавалося. Біль був нестерпним. Свідомість почала гаснути.
І раптом голос:
Ну й ну, Попелюшко
Очутилася вона в незнайомій хаті. Повітря пахло мятою хтось наполегливо вливав їй у рота теплий чай, коли вона відключалася.
Де я? прошепотіла вона, сідаючи.
Очуняла? почулося з дверей.
Перед нею стояв чоловік спокійний, з добрими очима, у вязаній кофті та теплих штанях.
Ви мене врятували?
Ти сама себе врятувала. Боролася. Я лише допоміг.
Він представився Микола. Розповів, що знайшов її в капкані, приніс до себе, лікував. Вона пробула в гарячці майже тиждень. «Ти вижила. Це головне», сказав він.
Він жив у будинку свого діда-лісника. Приїхав сюди, щоб відпочити від міста і прибрати браконьерські пастки.
Значить, правильно зробив, що не впустив того чоловіка, який приходив сюди, додав він. Він був як звір шукав когось. Не бійся. Якщо повернеться я його не впущу.
Соломія здригнулась. Тарас був поруч. Але тепер вона почувалася в безпеці.
Дні минали. Вона розповіла Миколі все про шлюб, зради, втечу. Він слухав мовчки. Вона думала, що після всього буде боятися всіх чоловіків, але з ним було інакше. Їй було тепло. Затишно. Він не тиснув, не вимагав, не звинувачував. Просто був поруч.
Через десять днів вона вже могла ходити хоч і кульгаючи. Микола пішов у ліс, а вона вирішила приготувати вечерю хоча б так подякувати за доброту.
Коли він повернувся, побачив її біля плити.
Я ж казав відпочивай, насупився він, струшуючи сніг з куртки.
Вибач Хотіла допомогти. А то поч