Тільки він бачить мою душу

Він один мене розуміє

— Що в нас на обід? — поцікавився Ярослав, принюхуючись. — Ти щось готуєш?
— Готую. Печиво для Лорда. Із індичкою та вівсянкою, — з гордістю відповіла Оксана та дістала деко. — В нього зараз важкий період. Линька, грумінг, настрій постійно змінюється. Вирішила його побалувати.

Оксана крутилася біля столу в короткому халаті кольору топленого молока. Біля її ноги скакав Лорд — маленький пухнастий шпіц із очима відданого сектанта. Він гавкав та пищав від захвату.

Ярослав не поділяв їхнього ентузіазму. Він вирвався з роботи на обід, але, схоже, сьогодні обідатиме лише Лорд.

— Так, чудово, — протягнув він. — А в нас на обід що?
— Ну, не знаю. Можеш яєшню зробити. Або замовимо щось. Ти сам казав, що тобі байдуже, що їсти.

Він не сперечався. Тому що дійсно так казав. Тому що сваритися через їжу — дріб’язково.

Оксана завела Лорда ще до зустрічі з Ярославом. Коли їй було дев’ятнадцять, померла її мати. Батько, не знаючи, як утішити доньку, просто приніс цуценя.

З того часу Лорд став центром її життя. Коли вона переїхала до Ярослава — точніше, напол— здавалося, що він зрозуміє її з перших слів, але тепер він знав: Лорд був для неї єдиним звізником у цьому темному світі, де вона давно заблукала.