Тіні правди: завершення кохання

Ось адаптована історія:

Тіні правди: кінець однієї любові

Богдан Петрович увійшов у квартиру після довгого робочого дня у офісі на околиці Львова.
– Привіт, я вдома! – гукнув він, заходячи на кухню, де вже витав аромат їжі.
– Що за привід? – здивувався він, побачивши на столі акуратно розставлені страви.
– Ніякого приводу, – відповіла дружина Оксана, але в її голосі прослизнула дивна нотка. – Просто лінь було готувати, замовила суші.
– Суші – це я люблю! – пожвавився Богдан, скидаючи піджак.
– Тоді сідай, будемо вечеряти, – сказала Оксана, але тут же вийшла з кухні.

За хвилину вона повернулася з аркушем паперу в руках і мовчки простягнула його чоловікові.
– Що це? – запитав Богдан, але, глянувши на листок, завмер, ніби громом уражений.

***

– Добрий день, це кур’єр, – лунав голос у домофоні, і на екрані з’явився молодий хлопець у яскравій формі. – Вчора оплата за замовлення не пройшла.

– Ви помилилися, – спокійно відповіла Оксана. – Я нічого не замовляла.

– Перепрошую, ось чек, подивіться, – хлопець підніс до камери м’ятий клаптик паперу, показуючи пальцем на адресу. – Вчора я сам привозив замовлення. Адреса: Зоряна, 12. Чоловік платив карткою, але платіж не пройшов. У мене копія чека, погляньте, будь ласка.

Хлопець виглядав збентеженим, вибачався майже після кожного слова. Було ясно, що він новачок – не тільки в доставці, а й у роботі взагалі. Оксана скептично прищурилася, відчинила двері і подивилася на кур’єра. На його худих плечах ляскав величезний терморюкзак, що робило його схожим на горобця з непосильним тягарем. Оксана ледве стримала посмішку, але її відволік чек.

На папірці було написано: «Код помилки: 55. Невірний ПІН».

– Я ж сказала, ви помилилися, – повторила вона. – Вчора нікого не було вдома, і замовлень ми не робили.

– Перепрошую, – почервонів кур’єр. – Оплату приймала дівчина… інша жінка.

– Тим більше, – усміхнулася Оксана. – Це точно не до мене.

Кур’єр простягнув другий чек, де був зазначений адреса і деталі замовлення. Оксана пробігла очима: японська кухня, прибори на двох, оплата карткою. Нічого незвичайного, крім одного – Богдан терпіти не міг суші. Унизу стояло ім’я замовника: Богдан.

Оксана відчула, як кров прилила до скронь. У цій квартирі жив тільки один чоловік – її чоловік. Але дівчина? Вона, у свої 43, вже не підходила під цей опис. Може, кур’єр із ввічливості всіх так називає? Але щось не сходилося.

– Я сплачу, – несподівано сказала вона. – Де ваш термінал?

Хлопець здивовано подивився на неї. Він очікував сліз або криків – так поводилася його мати, дізнавшись про зраду батька. Але Оксана була спокійна, ніби зі сталі. Проводжаючи кур’єра, вона раптом засміялася. Сміх переріс у істерику, і з очей покотилися сльози. Глибоко зітхнувши, вона витерла обличчя і взяла телефон.

– Богдане, привіт, ти до котрої сьогодні на роботі? – запитала вона, намагаючись звучати байдуже.

– Привіт. До семи, якщо бос знову не влаштує свою улюблену планерку, – відповів він. – А що?

– Хочу разом повечеряти.

– У тебе плани скасувалися?

– Так, увечір- Готово, – сказала Оксана, ставлячи останню крапку на папері, і в цей момент у серці відчула полегшення, наче скинула тягар, який тягнула роками.