Тіні забутого: любов та прощення через час

У тихому містечку Коростень, де старі каштани кидали тіні на вузькі вулички, Богдан із досадою думав: «Ну давай, ще поплач!»

Вони під’їхали до дому. Оксана, його дружина, сиділа в машині, важко спираючись на дверцята. Богдан заплющив очі: «От, зараз знову мені їй двері відкривати». Але вона вже почала виходити сама. Він зі злістю натиснув на ручку, ледь не збивши її з ніг.

— Обережніше, мішковата! — буркнув він, проводжаючи її до квартири.

Заніс пакети, кинув їх біля порогу, дочекався, поки Оксана, кульгаючи, дійде до кімнати, і кинув:

— Буду пізно.

Розвернувся і пішов. Завів машину й поїхав безцільно кружляти містом, щоб заглушити роздратування. Йому потрібен був відпочинок, передышка. Набрав другу з роботи, Віталіку. Той запросив у гості – тестувати нову гру. Богдан приїхав.

Слово за слово, за пивом, розмова стала особистою. Богдан виклав усе: як згас пристрасть, як побут засмоктав, як Оксана «пиляє, виїдаючи мозок ложкою». Розповів про Марічку з відділу продажів – молоденьку, легку, завжди з усмішкою. Вона то плечем зачепить, то жарт підтримає. Із нею забуваєш про проблеми.

**Оксана**

— Чому ми не їдемо у відпустку в липні? — спитала я, коли ми їхали додому.

Богдан вибухнув. Закричав, вигукнув, ударив по керму. Його обличчя спотворилося від злості. Я відвернулася до вікна, сльози потекли самі. Що я зробила не так? Просто запитала! Останнім часом він став нервовим, дратівливим.

Подруга Наталка натякнула: «Може, у нього хто є?» Розповіла про свого чоловіка, Андрія. Той теж змінився, коли з’явилася «одна на роботі». Молода, почала грати очима, і Андрій «поплив» – став модно одягатися, сипати молодіжними фразами — «кринж», «лол». Наталці мало не соромно стало, коли Андрій перед друзями сина почав нести дурниці з цими «ха-ха» та «гі-гі». Синові теж було ніяково.

У результаті Наталка не витримала. Влаштувала скандал, зібрала Андрію валізу й відправила «на перевиховання» до його матері. Подзвонила свекрусі, пожартувала, що повертає «підлітка». Та відповіла з гумором: «Вези до дитбудинку, такий нам не потрібен. Або до жовтого будинку». Потім Андрію так дісталося від матері, що він миттєво «прозрів» і знову став собою. Наталці полегшало.

Із Богданом так не вийде. Він інший. І я відчуваю – поки нікого нема. Але щось не те.

**Богдан**

Я сидів у Віталіка, а думки крутилися навколо Оксани. Що з нею стало? Куди поділася та легкість? Вона завжди в клопотах, причепилася з цією відпусткою… Згадав Марічку – її дзвінкМи подивилися один на одного, і в його очах нарешті з’явився той світлий блиск, який я так любила.