Ти погана. Я піду до тата.

Уві сні все почалося так нетипово — як і слід було чекати від сновидіння. Щодня молоді люди проходили повз, наче тіні, аж поки одного разу вона не підвела очі й не зустріла його погляд. Щось пройшло між ними, ніби іскра, від якої затріпотіло серце, а в животі заграли нерви. Він теж відчув це дивне тепле замішання. І все. Після такого вже неможливо було жити окремо, наче без цього близького дихання світ втрачав кольори.

Отак Олеся закохалася в Тараса. Одного зимового недільного дня вона з подругами вирушила на ковзанку. На ковзанах Олеся трималася невпевнено, повільно ковзала, часто зупиняючись. Подруги, набриднувши повзти, як равлики, поїхали вперед, залишивши її саму. Вона заважала іншим, її об’їжджали, немов перешкоду.

Ноги гули від напруги. Олеся вирішила від’їхати до огорожі й чекати там. До паркану залишалося кілька кроків, коли хтось врізався в неї.

Від поштовху вона впала на лід, відчувши гострий біль у стегні.

— Перепрошую. Ви сильно вдарились? Давайте, допоможу, — почула вона голос над собою. В наступну мить її вже підняли й поставили на ковзани.

Коліно різануло болем, вона скрикнула, і якби не спритні руки хлопця, який підхопив її, вона б знову впала. Він притиснув її до себе, їхні очі зустрілися так близько, що вона побачила у його зіницях своє відбиття. На мить світ зник.

— Усе добре? — спитав він.

Олеся ніби прокинулася. Навколо знову зашуміли голоси, заскрипіли леза ковзанів. Але вона все ще трималася за рукави його куртки.

— Не впадете, якщо я вас відпущу? — засміявся він.

— Не знаю, — прошепотіла вона, не відводячи погляду.

Він розібрав обійми, і Олеся не впала.

— Молодець. Тепер до лавки. Я вас підтримую.

З ним вона справді котилася, а не плуталася на ковзанах.

— Можемо піти звідси. Біля виходу є лавки.

Олеся кивнула. Вони дісталися до лавки, й вона зітхнула з полегшенням.

— Сильно болить? Ви самі? Провести вас? — він сів поруч.

— Я з подругами.

— Подзвоніть їм, попередьте. Дайте номерок, я принесу ваше взуття.

— Не треба, я зачекаю.

— Замерзнете.

Олеся справді відчула холод. Вона дістала номерок і телефон. Поки Тарас ходив за її черевиками, вона подзвонила подругам.

Вони йшли додому. Після слизького льоду так приємно було відчувати під ногами твердий асфальт, але Олеся постійно чіплялася за Тарасову руку. ТоА наступного дня вони зустрілися знову, і цього разу вже знали — попереду буде довга дорога, яку вони пройдуть разом, не розлучаючись навіть у снах.