У щасті й біді

І в радості, і в горі

— Василю, глянь, яку сукню купила! Подобається?
Василь підняв очі й посміхнувся.

— Ну-мо, обернись! Дуже гарна. Тобі неймовірно личить! — ніжно промовив чоловік.
— І мені сподобалась… Весь магазин оббігала, думала — піду без покупки! А в останню мить побачила цю сукню! Я в неї просто закохалася! Влітку на день народження до Соломійки в ній піду.

— Ні, в ній не ходи, — зробивши серйозний вигляд, сказав Василь.
— Чому? — засмучено спитала Оксана.
— Бо тоді ти будеш гарнішою за іменинницю. А так не можна.
Оксана розсміялася, а Василь подумав, який же гарний сміх у його дружини.
— Та годі тобі!

Жінка підійшла до дзеркала, знову милуючись обновкою. Блакитна сукня справді їй пасувала — на її тлі сірі очі Оксани здавалися яскраво-синіми.
Василь теж дивився на дружину й відчував, як на душі стає моторошно. Він досі їй не розповів… Не знав, як це зробити. Сподівався, що все налагодиться…

— А ми коли у відпустку збиралися? — глянувши через дзеркало на чоловіка, спитала Оксана.
— У вересні… — осиплим від хвилювання голосом відповів Василь.
— У вересні… Треба буде до того часу купальники подивитись. А то в мене всього два. Мало буде.
Василь заплющив очі. Ні, так більше не можна. Він хотів її захистити, але розумів — не вийде. Треба казати.
— Оксанко, сядь, будь ласка, — промовив чоловік.

Жінка обернулася, все ще посміхаючись. Але потім побачила серйозне обличчя чоловіка — і посмішка згасла.
— Що трапилось, Василю? — перелякано спитала вона, сідаючи поряд.
— У мене погані новини…

— Господи… Не муч, що таке? Всі живі-здорові? Мама в порядку?
— Всі здорові! — заспокоїв її Василь. Потім, взявши її руки в свої, промовив: — Моя фірма збанкрутувала.
Оксана дивилася на чоловіка, намагаючись усвідомити почуте.

Побралися вони п’ять років тому. Василь був старший за Оксану на десять років, але дівчина тоді безумно в нього закохалася. Вік не став перешкодою. Тоді справи Василя тільки-но пішли вгору, і ніхто не звинуватив би Оксану, що вона з ним через гроші. Та й усі, хто знав їхню пару, бачили, як вони кохають одне одного.
Кажуть, деякі шлюби укладаються на небесах. Це був їхній випадок. Вони були, як дві половинки одного цілого. У їхньому спільному житті не було ніякої брудноти. Ні брехні, ні обману.

Бізнес Василя після весілля стрімко пішов вгору. Він почав добре заробляти, і вони швидко змінили маленьку двокімнатну квартирку на великий будинок. Завели машини, часто літали на відпочинок. Їхнє і так безхмарне життя стало ще кращим.
Василь вважав, що якщо чоловік одружується, то бере на себе обов’язок утримувати родину. Дружина може працювати, але її зарплата — не основний дохід. Тому він навіть не знав, скільки отримує Оксана. Зазвичай вона все витрачала на себе: салони краси, магазини, різні жіночі дрібнички. Іноді Оксана купувала продукти або оплачувала невеликі рахунки, але це було лише за її бажанням. Головним годувальником був Василь. Йому так було комфортніше.

А тепер він мав зізнатися у поразці. І у своїй слабкості.
Василь навіть подумав: якщо після краху його бізнесу Оксана захоче піти — він її зрозуміє. Адже він не виконав свого обов’язку.
— Як давно все погано? — тихо спитала Оксана.
— Кілька місяців. Думав, що виплаваю, але ні. Сьогодні компанію офіційно визнано банкрутом. Шкода…

Василь похилив голову. Йому було соромно дивитися дружині в очі.
— Чому ти мені не казав? — трохи образилася Оксана.
— Не хотів тобі цим голову забивати. Сподівався, що сам розберусь.
— Василю! — обурилася дружина. — Ми ж родина. І в радості, і в горі, пам’ятаєш? Невже думав, що я тебе тільки в щасті кохатиму, а в біді — кину?
— Просто не хотів вішати це на твої тендітні плечі, — зітхнув він.
— Добре, — посміхнувшись, погладила його по плечу Оксана. — Ми справимось. Що плануєш?

— Не знаю, — промовив Василь, зітхаючи. — Треба підрахувати, скільки в нас грошей. Влаштуюсь кудись на роботу. А потім, може, знову відкрию свою справу…
— Так, — підвелася з дивана Оксана. — Сукню я поверну.
— Навіть не думай! — підскочив Василь. — Вона тобі так личить, і тобі так подобається.
— Пусте, — заспокоїла його дружина. — У мене ціла шафа суконь, та й до Соломійки на день народження в ній йти недоречно, ти сам сказав.
Василь усміхнувся, відчуваючи, як щемить у грудях.

— Вона коштує як продукти на півмісяця. Наразі це важливіше, — додала Оксана. — А потім, коли все налагодиться, я куплю собі іншу, ще кращу.
Ввечері подружжя піТой же ночі Василь міцно обійняв Оксану й пошепки пообіцяв, що колись вони зможуть дозволити собі не лише сукні, а й цілий бутик.