У старому занедбаному будинку пухка жінка вибивала килим з вікна, не помічаючи, як пил сипався на худу сусідку знизу.

У старому, занедбаному будинку одна повненька жінка вибивала килим із вікна, не помічаючи, що пил сиплеться на худеньку сусідку знизу.

Гей, товстухо, обережніше з тим килимом! Мені вже вся голова в пилу! сердито крикнула худенька.

Повненька лиш усміхнулася:

Ох, кохана, твоя зачіска і так нікуди не годиться. Чи з пилом, чи без різниці нема.

Сварка розгоралася, коли раптом зявилася мати худенької з мітлою в руках і вдарила нею по вікну повненької.

Ти ж розібєш шибку, жирафо! відповіла повненька.

Мати суворо насупила брови:

Ти завжди шукаєш проблем, так? Слоненя!

Поки три жінки перекидалися образами, неподалік стояв злодій і спостерігав за цим. Він злорадно посміхнувся:

“Жінки завжди сваряться. Думаю, можу цим скористатися.”

Тієї ж ночі, коли худенька поверталася додому, злодій перегородив їй шлях.

Не кричи. Іди за мною, прошипів він.

Куди ти мене ведеш? злякано прошепотіла вона.

Він оскалив жовті зуби:

У ту темну алею. Трохи розважимось.

Його очі блищали, ніби у голодного лиса. Жінка намагалася крикнути:

Допоможіть!

Але він схопив її за волосся і затулив рота.

Якщо ще раз відкриєш рота, рознесу тобі морду, проричав він.

У будинку засвітилися вікна, сусіди визирнули, але, побачивши небезпеку, швидко захлопнули штори.

Бачите? знущався злодій. Всі ці баби мене бояться. Сміх та й годі!

Повітря насичувалося тривогою, ніби щось погане ось-ось станеться. Та раптом

Злодій відчув сильний удар по потилиці. Озирнувшись, він побачив повненьку, яка міцно стискала мітлу.

Геть руки від неї, покидьку, інакше пожалкуєш! гримнула вона.

Злодій реготав:

Ти?! Одна?! Слухай, бегемотихо, ще ввечері ти з нею лаялася, а тепер раптом героїня?

Повненька спалахнула:

Ми можемо сваритися, але ніколи не дозволю, щоб ти чіпав жінку! Може, я й одна але нас багато. Ми завжди підтримуємо одна одну!

Злодій знову засміявся:

Ви всі слабкі!

Та раптом за нею зявилися інші жінки: мати худенької, сусідки усі з пательнями, ножами, виделками та мітлами. В їхніх очах горіла рішучість.

Злодій почув, як його охоплює страх:

“Чого я боюся? Це ж просто баби! Я бився з мужиками, навіть з ментами А тепер тремтю перед куховарками? Щось не так Якщо не втечу, вони мене вбють!”

Напруга зростала. Здавалося, за мить ці жінки кинуться на нього, мов зграя вовчиць.

За мною, дівчата! гукнула повненька.

Вони крокували вперед, а злодій у паніці метнувся геть, кричачи:

Рятуйте!

Він шпурнувся у калюжу, знову підвівся, спіткнувся об бляшанку, ледь не впав, але знову побіг, мов божевільний.

Жінки гнались за ним, але зупинилися. Вдихнули повітря і, м