Весілля не відбудеться

– Соломийко, нарешті ти виходиш заміж, – з усмішкою промовила Оксана Степанівна до своєї доньки. – Яка ж я щаслива, що Андрій зробив тобі пропозицію! Знаєш, які зараз легковажні чоловіки? Вони тільки гуляти вміють, а одружуватися не поспішають. А Андрій не такий, тому тримайся за нього.

– Мам, ну я ж теж гарна наречена, – жартівливо відповіла Соломія. – І красива, і розумна, і гідна справжнього лицаря.

– Ой, лицаря, – засміялася Оксана Степанівна. – Не забувай, що тобі вже 35, і це, можна сказати, останній шанс.

Соломії було ніяково від цих слів, але сперечатися з матір’ю вона не стала – знала, як та хвилювалася за долю єдиної доньки. Час минав, а черги залицяльників біля Соломії не було. Тому Оксана Степанівна боялася, що донька так і залишиться самотньою, і ніколи не подарує їй онуків.

Святкування мало відбутися через два тижні. Усе було готово: замовлений банкет у найкращому ресторані Львова, запрошені гості, підібрані весільні сукні. Правда, Соломія досі вагалася, яку обрати, і незабаром мала йти на другу примірку.

Раптом у двері постукали, і Оксана Степанівна з радісним вигуком: «Андрій прийшов!» поспішила відчинити.

– Доброго здоров’я, Оксано Степанівно! Вітаю, Соломийко! – привітався Андрій. – Я, як завжди, не з пустими руками. Вам, Оксано Степанівно, приніс коробку шоколадних цукерок, а Соломії – букет квітів.

– Ой, нащо ж ви, – розчулилася мати. – Я досі не можу зрозуміти, як моя донька знайшла такого чудового чоловіка! Здається, у вас взагалі немає вад! Заходьте, Соломія вас чекає.

Вони зустрічалися лише півроку. Сама Соломія дивувалася, чому він обрав саме її: Андрій працював у міській раді, а вона була звичайною вчителькою музики. Відразу після знайомства він дав зрозуміти, що шукає дружину.

Андрій був серйозним, надійним, і, як казала Оксана Степанівна, ідеальним кандидатом. Хоча він був лише на п’ять років старший, Соломії іноді хотілося звертатися до нього по імені-по батькові: Андрію Петровичу.

– Соломіє, ось тобі тюльпани. Бачиш, я про тебе не забуваю, – сказав він злегка покровительським тоном. – Ти перевірила, чи все готове до весілля?

– Дякую за квіти. Здається, усе гаразд. Залишилося лише обрати сукню та взуття.

– Дивися, у день весілля ти маєш виглядати досконало, щоб сподобатися всій моїй родині, – суворо додав він. – Гроші не шкодуй, купуй усе, що треба.

І, діставши з гаманця купюри, поклав їх на комод:

– Ось, це тобі на витрати. І, до речі, наступного тижня зайди до моєї мами. Вона дасть тобі рецепти моїх улюблених страв. Я не хочу, щоб наш шлюб починався зі скандалів, тому– Добре, я зайду, – пообіцяла Соломія, а коли Андрій, посилавшись на справи, пішов, їй стало самотньо, бо вона зрозумла, що шлюб — це не про любов, а про зручність, і найкраще бути самій, ніж жити з тим, хто не цінує твого щастя.