Весільний подарунок від свекрухи: краще без нього

Соломія та Тарас готувались до весілля. Їхнє свято вже розгорілося на повну, коли ведучий оголосив: час дарувати подарунки. Першими зі словами вітання вийшли батьки нареченої. За ними підійшла мати Тараса, Надія Степанівна, із великою коробкою, обвитою яскраво-блакитною стрічкою.

— Ого! Цікаво, що там? — схвильовано прошепотіла Соломія на вухо Тарасу.

— Без ідеї. Мама нічого не казала, — зніяковіло відповів жених.

Вирішили розкривати подарунки лише наступного дня, коли трохи заспокоїться весільна метушня. Соломія запропонувала почати саме з коробки від свекрухи. Розв’язали стрічки, зняли кришку… і оніміли.

Соломія вже давно помітила за Тарасом одну дивність: він ніколи без дозволу не брав навіть дрібнички.

— Можна доїсти останню цукерку? — несміливо запитував він, дивлячись на вазочку з самотньою карамелькою.

— Та бери! — дивувалася Соломія. — Міг би й не питати.

— Звик так, — соромливо посміхався Тарас, швидко розгортаючи фантик.

І лише через кілька місяців Соломія зрозуміла, звідки у майбутнього чоловіка ця надмірна скромність.

Колись Тарас запросив її познайомитися зі своїми батьками — Надією Степанівною та Віктором Олеговичем. Спочатку свекруха здалася Соломії привітною жінкою. Але перше враження швидко розвіялося, коли Надія Степанівна запросила їх до столу.

Перед гостями поставили дві тарілки, у які турботлива господиня поклала по дві ложки картоплі та крихітну котлетку. Тарас швидко спорожнив свою тарілку й, понизивши голос, несміливо попросив додати.

— Їстимеш на всіх! Тебе не прогодуєш! — гучно обурилася Надія Степанівна, чим приголомшила Соломію.

А коли додатки попросив Віктор Олегович, Надія Степанівна радісно наклала йому повну тарілку. Соломія ледве доїла свою порцію, вражена такою очевидною нерівністю.

Пізніше, під час підготовки до весілля, Надія Степанівна проявила себе ще яскравіше. Їй не подобалось буквально все: кільця, ресторан, меню.

— Нащо такі витрати?! Можна ж було знайти дешевше! — з докором казала вона.

Першою не витримала Соломія.

— Давайте ми самі вирішимо! — спалахнула вона. — Це наші гроші й наш вибір!

Ображена Надія Степанівна перестала телефонувати й навіть погрожувала не прийти на весілля.

За два дні до торжества Віктор Олегович сам приїхав до молодих.

— Сину, допоможи мені з подарунком, — попросив він, ведучи Тараса до машини.

Виявилося, батько сам купив для них пральну машинку — аби не залежати від капризів дружини. Зізнався, що вони з Надією Степанівною посварилися: вона вважала навіть подарунок власному синові занадто розтратою.

У день весілля Надія Степанівна все ж з’явилася — у розкішній сукні, на таксі. Поводилася чемно, вручила велику коробку з блакитною стрічкою, а потім зникла у веселощів.

Наступного ранку Соломія з Тарасом нетерпляче розпакували коробку. Очікування змінилося розчаруванням.

— Рушники? — недовірливо пробурчала Соломія, дістаючи перший.

— І шкарпетки, — із важким зітханням додав Тарас, піднімаючи дві пари махрових носочків. — Тато був правий… Мама подарувала перше, що під руку потрапило. Навіть віриться з трудом, що вона стала такою скупою. Краще б взагалі без подарунка прийшла.

Але на цьому історія не закінчилася. Через кілька днів Надія Степанівна зателефонувала синові, щоб… дізнатися, хто й що подарував їм на весілля.

— Ну розкажи! Що теща подарувала? А дядько Іван? А подруги Соломії що принесли? — допитувалася вона.

Не бажаючи обговорювати чужі подарунки, Тарас відповів коротко:

— Мам, це не твоя справа. Ми з Соломією всім задоволені.

Після чого поклав слухавку, уперше в житті не відчуваючи ні грама провини.

Життя вчить нас одному: доброту не виміряти ціною подарунка. Але повага, як і любов, проявляється в дрібницях. А їх у Надії Степанівни, на жаль, не залишилося.