Весільний сюрприз свекрухи: краще без подарунка

Оля та Дмитро готувались до весілля. Їхнє свято вже розкручувалось, коли ведучий оголосив: настав час дарувати подарунки. Першими вітали молодих батьки нареченої. Потім до них підійшла мати Дмитра, Ганна Степанівна. У руках вона тримала величезну коробку, перев’язану яскраво-блакитною стрічкою.

— Ого! Що ж там таке? — шепнула Дмитру здивована Оля.

— Не знаю. Мама нічого не казала, — знизав плечима наречений.

Вирішили розгортати подарунки лише наступного дня, коли затихне весільний гамір. Оля запропонувала почати саме з коробки від свекрухи. Розв’язавши стрічку та знявши кришку, вони зазирнули всередину… і завмерли.

Оля давно помічала в Дмитра одну дивну звичку: він ніколи не брав нічого без дозволу, навіть найдрібніших речей.

— Можна доїсти останню цукерку? — нерішуче запитував він, показуючи на вазочку з самотньою карамелькою.

— Та бери! — дивувалась Оля. — Чого питаєш?

— Звик так, — сором’язливо посміхався Дмитро, швидко розгортаючи фантик.

Лише через кілька місяців Оля зрозуміла, звідки в майбутнього чоловіка така слухняність.

Колись Дмитро запросив її познайомитись зі своїми батьками — Ганною Степанівною та Василем Петровичем. Спочатку свекруха здалася Олі привітною жінкою. Але це враження розвіялось, коли Ганна Степанівна запросила їх до столу.

Перед гостями поставили дві тарілки, на які господирка поклала по дві ложки картоплі та крихітну котлетку. Дмитро швидко прибрав своє і тихо попросив добавки.

— Скрізь тобі мало! Ненажерливо! Такого й годувати безглуздо! — гучно скрикнула Ганна Степанівна, чим приголомшила Олю.

Коли добавки попросив Василь Петрович, свекруха щиро наклала йому повну тарілку. Оля ледве доїла свою порцію, шокована очевидною ненавистю до власного сина.

Потім, під час підготовки до весілля, Ганна Степанівна показала себе ще яскравіше. Їй не подобалося абсолютно все: кільця, зал, меню.

— Нащо такі витрати?! Можна ж було дешевше знайти! — лаяла вона, не соромлячись.

Першою не витримала Оля.

— Ми самі вирішимо! — спалахнула вона. — Це наші гроші й наш вибір!

Ображена Ганна Степанівна перестала дзвонити і навіть погрожувала не прийти на весілля.

За два дні до свята Василь Петрович сам приїхав до молодих.

— Сину, допоможи з подарунком, — попросив він, ведучи Дмитра до машини.

Виявилось, батько купив їм пральну машинку — щоб не залежати від примх дружини. Зізнався, що вони з Ганною Степанівною сильно посварились: вона вважала навіть подарунок власному синові занадто дорогим.

У день весілля Ганна Степанівна все ж з’явилась — у розкішній сукні, на таксі. Поводилась чемно, вручила ту саму коробку з блакитною стрічкою, а потім зникла у веселощі.

Наступного ранку Оля з Дмитром нетерпляче розгорнули коробку. Очікування змінилось розчаруванням.

— Рушники? — недовірливо пробурчала Оля, дістаючи перший.

— І шкарпетки, — важко зітхнув Дмитро, піднімаючи дві пари махрових шкарпеток. — Батько мав рацію… Мама подарувала перше, що під руку потрапило. Навіть віриться з трудом, що вона стала такою скупою. Краще б взагалі нічого не дарувала.

Але на цьому історія не закінчилась. За кілька днів Ганна Степанівна подзвонила синові, щоб… дізнатись, хто і що подарував їм на весілля.

— Ну розкажи! Що теща подарувала? А дядько Тарас? А подруги Олі що принесли? — допитувалась вона.

Не бажаючи обговорювати чужі подарунки, Дмитро сухо відповів:

— Мам, це не твоя справа. Нам з Олею все подобається.

Після чого поклав слухавку, вперше в житті не відчуваючи ні грама провини.

Життя вчить нас одного: доброту не виміряти ціною подарунка. Але повага, як і любов, помітні в дрібницях. А їх — у Ганни Степанівни, на жаль, не лишилося.