Віддала свій дім тій, кого не могла терпіти

Секретаря сільської ради Олену Петрівну в селі дуже поважали. Вона славилася доброю репутацією і твердим характером. До того ж, Петрівна була сильною жінкою. Сільський голова завжди прислухався до неї і приймав рішення, зважаючи на її думку.

Але все раптом змінилося. Олена Петрівна стала похмурою і замисленою. Навіть на засідання сільради одного разу не прийшла. Жінка мовби зникла — стала як тінь. Люди побоювалися питати, що з нею сталося. Але одній з місцевих жінок вдалося дізнатися, що ж підкосило Олену.

Виявилося, Олена була глибоко засмучена через свого сина — Андрій залишив дружину із маленьким сином. Олені самій довелося виховувати Андрія, хоч і була заміжня. Андрій виріс здібним хлопцем, навчався в медичному університеті, де завжди мав найкращі оцінки. Усе це принесло свої плоди — Андрій став одним із кращих лікарів області, навіть очолив обласну лікарню.

Все було б добре, якби не Дарина — дівчина, з якою почав зустрічатися Андрій. Матері вона відразу не сподобалася, адже її родина вважалася однією з найбідніших у селі. Проте син і слухати нічого не хотів — взяв і одружився з Дариною. Незабаром у них народився син. Олена одразу ж подружилася з онуком, але невістку не помічала. Молодята переїхали в новий красивий будинок, який спеціально для Андрія побудувала Олена.

Олена сама жила в просторому приватному будинку. Грошей їй вистачало, адже мала стабільний дохід, а її чоловік майже все життя працював за кордоном, повертаючись додому тільки на зимові свята. Отак і прожила Олена майже всякчас одна — лише робота та син були всією її втіхою.

Село гуділо чутками, що в її чоловіка давно є інша сім’я. Але Олену це мало хвилювало. Вона вважала: якщо він приїжджає і передає гроші, то більше їй і не потрібно.

— Мамо, я покохав іншу жінку. Вона — моя доля, — одного дня заявив Андрій, здивувавши матір.

— Андрію, роби як знаєш. Але Дарина разом із сином залишаться жити в нашому будинку. Ти ще молодий, заробиш на своє житло. Я ж виховувала тебе одна і не дозволю, щоб мій онук мав таку ж долю, як я.

Андрій не вірив своїм вухам. Він уявляв, що житиме зі своєю новою обраницею в розкішному будинку, де його син недавно зробив свої перші кроки. Але мати зруйнувала його плани.

Село заповнилося плітками. Люди обговорювали цю ситуацію і ніяк не могли зрозуміти, чому Олена Петрівна віддала будинок онукові та невістці, залишивши рідного сина без даху над головою.

Попри всі вмовляння, рішення Олени залишилося непохитним. Стосунки із невісткою потроху налагодилися, а онук став для неї найбільшою радістю. Жінка щиро мріяла про те, щоб онук мав іншу долю. Щоб він одружився раз і назавжди.

Водночас Олена картала себе, що так виховала сина, який ладен був залишити свою сім’ю напризволяще. Вона трохи поплакала, але дала собі слово виховати свого онука так, щоб за нього ніколи не довелося червоніти.