Вільна хвилинка на чай у кабінеті УЗІ.

Оксана сиділа в кабінеті УЗД. Пацієнтів сьогодні було небагато, тож випала вільна хвилинка на чай. Жінка розмішувала цукор, ложка стукала по склянці, видаючи мелодійний дзвін. Оксана була сердита, адже день зранку не складався. Посварилася з чоловіком через дрібницю. Запізнилася на роботу, за що отримала догану. Настрій був гірший нікуди. Вона розгорнула блискучу фольгу й дістала шматочок шоколаду. Ніщо не знімає стрес краще. Шоколад був смачним, чай ароматним, та випити його не дали. У двері постукали, і на порозі з’явилася молода жінка з обличчям, сяючим від радості. Оксана її впізнала. Минулого разу вона приходила з чоловіком, привабливим чоловіком.
– Мене знову направили до вас, – жінка усміхнулася.
– Ну, раз направили, – неохоче взяла карту Оксана.
– Степанова Наталка, п’ять тижнів.
Жінка лежала на жорсткій кушетці, датчик ковзав по її округлому животу. Серце солодко завмирало. Вона чекала на цю дитину сім років. За цей час вони з чоловіком обійшли багато лікарів, але все було марно. Наталка вже боялася, що безплідна. Але все це позаду, і зараз вона була щаслива. Оксана не ділила її радості. У неї власних дітей не було, а чужу дитину чоловік брати не хотів. У душі жінка заздрила тим, хто міг відчути радість материнства.
– Що там? – нервувала Наталка, дивлячись на суворе обличчя лікаря.
– У плода є патологія. У вас народиться хвора дитина, – відповіла та.
Наталка похолола.
– Тут якась помилка. У мене хороші аналізи, – слабо протестувала вона.
– Навіщо вам хвора дитина? На вашому місці я б подумала.
Оксана не відчувала докорів сумління і твердою рукою зробила запис у картці. Наталка на слабких ногах вийшла і направилася до лікаря. У коридорі, просоченому запахом ліків, було холодно, як і в душі жінки.
– Наталко, добре подумайте. Дитина з синдромом Дауна. Таких дітей важко ростити. В будь-якому випадку, вибір за вами. Термін маленький. Якщо що, я випишу направлення, – слова прозвучали як вирок.
Пацієнтка щось невнятно пробурмотіла і поспішила покинути кабінет. Вона сама не пам’ятала, як вийшла з лікарні і викликала таксі. Вдома, не роздягаючись, впала на ліжко і розридалася. За що їй таке покарання? Що в житті зробила не так? Ще недавно вона уявляла, як гулятиме в парку і слухатиме приємну музику. Спілкуватиметься з малюком і читатиме вголос дитячі книжки. Усім серцем встигла полюбити цю дитину. І раптом таке… Повернувшись з роботи, Остап застав дружину в сльозах.
– Наталко, що трапилося? – перелякався він.
Добившись від неї пояснень, Остап знітився і сказав, що повідомить батькам. На сімейній раді Наталку вмовляли позбутися дитини.
– Навіщо тобі інвалід? – наставляла мати.
– Будеш з ним мучитися. Які ваші роки? Молода, здорова, народиш іншого. А цього віддай.
– Мамочко, що ти говориш? Слово таке вигадала! Він же не річ, а жива істота!
– Ось саме, істота! Народиш – дивитимешся сама!
– Остапе, ну поясни ти впертій дружині, що хвора дитина – це хрест на все життя! – плакала свекруха. Наталка почувалася беззахисним голубом, що потрапив у зграю ворон. Батьки мовчали, вважаючи, що це жіноча справа. І тільки старенький дідусь заступився за онуку:
– Чого на неї накинулися? Нехай сама вирішує, як краще.
І Наталка вирішила залишити дитину. Батьки сердилися і не розуміли її. Остап замикався в собі і віддалявся. Родичі відвернулися в той час, коли Наталка найбільше потребувала їх підтримки. І хоч було важко, серце підказувало: вона вчинила правильно.
– Може, я на це заслужила? – питала Наталка дідуся.
– Ніхто не знає, чому так сталося. Ти, головне, не нервуй, дитині шкідливо. І чоловіка прости, йому теж нелегко.
Вагітність протікала на диво легко. Лікарка розводила руками і радила сподіватися на краще. Наталка молилася і сподівалася на чудо. А по ночах, лежачи в холодному ліжку, плакала в подушку. Чоловік давно перейшов спати на диван у вітальні. І коли серед ночі викликали швидку, знову молилася за дитину: “Хай би все було добре!”
Морозного ранку на світ з’явилася дівчинка. Наталка була готова побачити калічку. Але їй показали малечу, і сльози навернулися на очі. Дівчинка виглядала як ангел. Світле волосся, круглі щічки та неймовірно великі блакитні очі.
– І це чудо мене хотіли змусити знищити, – з жахом прошепотіла вона.
Вдень прийшли родичі з привітаннями. Остапа впустили в палату. Він приніс великий букет квітів і просив пробачення. Наталка пробачила, хоча в душі залишився осад. Вона підійшла до вікна і побачила, як за склом кружляють сніжинки, забираючи з собою всі горесті та печалі. Згадався кабінет УЗД і лікарка, через яку мало не зруйнували тендітне щастя. Остап милувався донечкою, що мирно спала в ліжечку. Дивлячись на нього, важко повірити, що ще недавно чоловік поводився як стороння людина.
– Як назвемо донечку? – запитав він.
– Надійка, – відповіла Наталка. – Тільки вона не дозволила мені зробити страшну помилку.