Він бачив у ній невдалу матір та дружину

Він вважав її поганою матір’ю і поганою дружиною

Одна моя знайома, мати трьох дітей, нещодавно вдруге вийшла заміж. І як їй це вдалося — для мене велика загадка. Ні, справа не в тому, що багатодітні матері не можуть вийти заміж. Можуть, якщо люблять! Просто, скільки пам’ятаю її з першого шлюбу, вона завжди була «найгіршою матір’ю та найгіршою дружиною».

Не раз у «минулому» житті я приходила до неї додому. Пам’ятаю її завжди втомленою, замученою, розгубленою.

У неї то підгорала каша, то молодший ходив годинами у мокрих колготках, а вона розривалася між ним, середнім з його уроками, плитою, і руки не доходили змінити мокроттю.

Ще потрібно було встигнути приготувати вечерю, бо скоро чоловік прийде з роботи. Якось прибрати, бо він любить порядок.

Вона хапала іграшки, розпихувала їх по коробках. Малий знову розкидав…

Паралельно включала інтернет, щось розсилала по пошті — вона ще й підробляла, бо зарплати чоловіка не дуже вистачало… І все це перетворювалося в якийсь безкінечний невеселий хаос.

Приходив чоловік, дивився на безлад і мимохідь кидав фразу:

— Дай коту води! Зроби хоч щось корисне…

Напівжартома-напівсерйозно. Але ці його слова добре запам’ятала.

І моя подруга кидала пошту, ополоники, мокрі колготи та з винуватою посмішкою наливала коту в миску воду. Щоб зробити це єдине корисне за день.

А я тоді зробила дурницю. Щоб якось розрядити обстановку, теж напівжартома запропонувала кинути всіх цих котів та недороблену вечерю, зібрати дітей, нафарбуватися (це жінці) і піти в кафе.

— Я і своїх прихоплю.

— Стара вона вже фарбуватись! — відрізав її чоловік. Теж ніби жартома…

Я дивилась на цю жінку і з жахом розуміла, що вона, власне, молодша за мене. І якщо вона старуха, то хто тоді я?

Вона винувато вибачилася й сказала, що вони люблять домашню їжу. І почала накривати на стіл, за яким сидів і чекав чоловік. А поруч діти знову розкидали іграшки, і вона якоюсь «третьою» рукою їх тут же збирала, бо чоловік любить порядок.

У неї пищав телефон, мабуть, робоча пошта.

— Досить увесь день сидіти в інтернеті, — сказав чоловік.

Я попрощалась та пішла.

«Я сама винна»

Ні, сама вона ніколи нікому не жалілася. Ніколи! Як не спитай, у неї все добро. І чим сіріша й зеленіша вона була, тим впевненіше відповідала: «Все добре!»

І ховала потухлі безбарвні очі.

Але у нас завжди було багато спільних знайомих. І то від одних, то від інших я чула, що дуже не задоволена нею свекруха. Невістка — погана мати, тому що малий упав з велосипеда і розбив брову. Зашивали. Потрібно слідкувати, а не дурницями займатися… Невістка — погана дружина, бо вдома бардак і діти з чоловіком погано нагодовані.

Якось чоловік тієї жінки ходив до школи, і потім вдома був скандал.

Старший щось накоїв, а все тому, що «погана мати» займається незрозуміло чим, тільки не вихованням. Розповідали, що вона почала пити антидепресанти, бо, так, погана мати й погана дружина. Нічого не робить, а щось зробити просто немає сил… І навіть діти це зрозуміли.

— Мама, ти погана!!! — кричав на вулиці молодший, ми тоді гуляли разом. — Ти не читаєш мені книжку. Вона діставала з сумки цю книжку і приречено і втомлено починала читати. Вона дуже хотіла бути хорошої матір’ю.

А потім вони розлучилися. Чоловік зустрів іншу жінку. Можливо, хорошу дружину і господиню. Але, справедливості заради, справно платить аліменти і спілкується з дітьми.

— Ну ось так, — тільки і сказала мені на розпитування моя знайома. — Мабуть, я сама винна.

Потім вона з дітьми переїхала, обміняли квартиру, і ми довгий час не бачилися.

«З гидкого каченяти — в лебедя»

Пройшов час, і нещодавно ми з нею «знайшлися» в соцмережах. Вона сама мені написала.

Я здивувалась. З аватарки на мене дивилась якась інша, незнайома жінка. Яскрава, красива, щаслива і повна сил. Мені стало цікаво, і я запропонувала зустрітися.

Ми перетнулися в кафе. І я не вірила своїм очам. Вона, правда, була зовсім інша. Якась впевнена в собі, в житті, в людей. Тоді я і дізналася, що вона знову вийшла заміж.

— Я сама не знаю, чому він звернув на мене увагу, — ділилася вона. — Мені було зовсім не до того. Вижити б…

Але чоловік не здавався, залицявся, подружився з її дітьми, зробив пропозицію.

І виявилося, що вона — найкраща мати й найкраща дружина. Підсмажила яєчню, яка підгоріла, — найкраща господиня.

І завтра вона вже пекла пироги, бо — найкраща. І їй хотілося радувати.

Вдома бардак — чудова мати й дружина. Бо, виявляється, можна прибратися всім разом і весело при цьому говорити.

Виявилось, що не обов’язково тягти одній сумки з магазину і тобі при цьому вкажуть, що ти, як завжди, знову щось забула. А все тому, що займаєшся дурницями. Можна з’їздити за покупками разом і посміятись, якщо щось забули.

Виявилося, що вона зовсім не старуха, а найкрасивіша жінка на світі. І ось вона вже робить ввечері зачіску, щоб просто зустріти з роботи того, хто вважає її красунею.

Виявилося, що вона велика молодець, бо ще й встигає підпрацьовувати. Але це зовсім не обов’язково. Тільки якщо вона сама хоче.

Виявилося, що вона зовсім не те нікчемне ніщо, яким вважала себе багато років. І все лише тому, що її люблять, хвалять і цінять. А не насміхаються.

…Я слухала і дивувалася. А потім за нею приїхав цей новий її чоловік. І я все зрозуміла. Знаєте, він дивився на неї так, що вона, і правда, цвіла. Не цвісти було не можна. Він говорив і доглядав за нею так, що не можна було не стати найпрекраснішою жінкою на світі.

Він привіз з собою і її трьох дітей. Я бачила їх мигцем. Але й мигцем я помітила, що вона — найкраща мати. Так вони себе вели.

А все тому, що поруч опинився той, хто допоміг їй в це повірити. Із гидкого каченяти зробив прекрасного лебедя… Це так важливо, коли поруч той, хто допоможе тобі стати цим лебедем. Бо лебедю потрібно дати час, сили і любов, щоб він розправив крила.

Ні, я нічого конкретно не хочу сказати. Нікого не хочу звинуватити. У житті буває різне. Але ось така історія. І мені дуже цікаво, що думає зараз перший чоловік.