Він мріяв про всиновлення сина колишньої дружини, але відкрилося неймовірне…

Щоденник.

Він просто хотів усиновити сина колишньої дружини. А виявилося — це його рідна дитина…

Коли Олена пішла від Дмитра, йому здавалося, що серце розірвалося на тисячі шматочків. Шість років разом, із них чотири — у одній хаті. Він любив її так сильно, як тільки може чоловік кохати — віддано, до останнього подиху. Та вона обрала іншого. Заможнішого. Обіцяв їй новобудову, життя без турбот і свободу від постійного рахунку копійок. А Дмитро лишився сам. Зруйнований, пустий.

Він занурився у роботу. Додому заглядав лише, щоб годувати кота. Друзі забулися, хобі — тим більше. Зате через два роки він став керівником відділу, а потім відкрив власну справу. І тільки тоді біль почав відпускати. З’явився час для життя, для людей. Для себе.

А потім одного разу він почув жахливу звістку: Олена загинула. Її бив чоловік, той самий «заможний», і під час однієї з сварень вона впала — невдало, фатально. Лишився маленький син, якого збиралися віддати до дитбудинку. Дмитро не вагався — поїхав до хлопчика.

Той сидів, упершись у стіну, і плакав. Крихітний, безпорадний, втрачений. Наче в ньому вмер увесь світ. Дмитро не міг дивитися спокійно. Він почав навідувати його щодня — привозив іграшки, солодощі, сидів поруч. Хлопчик звикав повільно, але тягнувся до нього. І тоді Дмитро вирішив: він усиновить його. Адже він досі любив Олену. Як можна кинути її дитину наодинці в цьому світі?

Через кілька тижнів хлопчик переїхав до нього. А через рік Дмитро вже не уявляв свого життя без нього. Це був його син по душі — веселий, розумний, добрий. Вони гуляли, подорожували, каталися на атракціонах. І раптом, на день народження друга, той сказав:

— Слухай, ти впевнений, що він тобі не рідний? Він дивовижно на тебе схожий…

Дмитро усміхнувся:

— Ні, Олена б сказала.

— А якщо й сама не знала?

Ця думка не давала йому спокою. Він зробив ДНК-тест. І результат — позитивний. Це був його син. Його рідний, кровний син.

Дмитро не знав, що відчувати: радість, біль, провину. Він не знав, що в нього є дитина. А Олена… Можливо, і сама не здогадувалася. А може, просто мовчала.

Тепер він розумів, чому хлопчик відразу видався йому таким близьким. Чому тягнувся саме до нього. Він не просто врятував чужу дитину від самотності. Він повернув додому власного сина. І хоч минуле не змінити, тепер у нього є шанс усе виправити — заради сина, заради пам’яті про Олену, заради себе.