— Вітя, пробач мені, — промовила вона, і голос у неї був інший — спокійний, але якийсь незнайомий. — Я не могла вчинити інакше

Віть, прости мене, сказала вона, а голос був інший спокійний, але новий. Я не могла інакше.

Це ж неможливо! Ти збожеволіла, Олесю! Віктор шпурнув на стіл звязку ключів, вони дзижкнули об керамічну вазочку з печивом. Марійка ніколи б так не вчинила! Вона б обовязково подзвонила!

А я тобі що кажу?! Олександра Петрівна зірвалася з дивану, хустка зісковзнула з її сивих волосин. Вчора ввечері пішла до аптеки за твоїми таблетками від тиску, і все! Ніби крізь землю провалилася! Я всю ніч не спала, до лікарень дзвонила, у поліцію заяву подала!

Віктор важко сів у своє улюблене крісло, провів руками по обличчю. Жінка сестри завжди була нервовою, але зараз виглядала зовсім погано очі червоні від безсонної ночі, руки тремтять.

Сашко, заспокойся. Може, вона до подруги зайшла? Памятаєш, як минулого місяця у Тетяни Миколаївни онук захворів, так Марійка всю ніч з нею просиділа?

Я вже скрізь дзвонила! схлипнула Олександра. І до Тані, і до Наді з сусіднього підїзду, і до Люси з роботи. Ніхто її не бачив! Вікторе, вона ж ніколи без попередження не зникала!

Це була правда. Марія Сергіївна, сестра Віктора, жила розміреним, передбачуваним життям. О сьомій ранку сніданок, потім робота у дитячій поліклініці, де вже двадцять років працювала медсестрою. Ввечері покупки, приготування вечері, телевізор. У вихідні прибирання, прання, іноді візит до Олександри Петрівни на чай та обговорення сусідських новин.

А в аптеці питала? Віктор підвівся, підійшов до вікна. На подвірї грали діти, і це чомусь здалося йому дивним. Як вони можуть грати, коли Марійки немає?

Звісно питала! Фармацевтка Іра каже, що бачила її близько восьмої вечора. Марійка купувала твої таблетки і ще щось від кашлю взяла. А потім… Олександра безпорадно розвела руками. А потім ніхто її вже не бачив.

Віктор мовчав, намагаючись згадати вчорашній вечір. Він вечеряв сам, бо Марійка сказала, що побіжить до аптеки. Наділа свій синій плащ, той самий, що купила минулого року на розпродажі, взяла сумочку і ключі.

Я скоро, Віть, кинула вона з передпокою. Подивись за борщем, щоб не підгорів.

Це були її останні слова в цій квартирі.

Віктор дочекався девятої, потім десятої. Борщ він сам вимкнув, поїв холодну вечерю, подивився новини. О пів на одиннадцяту занепокоївся по-справжньому, але вирішив, що сестра зайшла до когось із знайомих і забалакалася. Таке з нею траплялося рідко, але траплялося.

Вранці його розбудив дзвінок Олександри Петрівни.

Віть, а Марійка в тебе ночувала? запитала вона схвильовано.

Як це в мене? Вона ж вдома живе, не зрозумів Віктор.

Так вона додому не приходила! Ліжко не торкане, сумка з документами на місці. Я думала, може, до тебе зайшла пізно і залишилася…

Ось тоді Віктор і зрозумів, що сталося щось серйозне.

Слухай, Саш, а може, вона… ну, познайомилася з кимось? невпевнено припустив він. Марійці ж усього сорок сім, вона ще молода жінка.

Олександра знизала плечима:

Ой, та годі тобі! Твоя сестра після розлучення з Олегом чоловіків на дух не переносить. Скільки я її переконувала сходи на танці в Будинок культури, познайомся з кимось пристойним. А вона все своє немає часу, робота, втома.

Але ж люди не зникають просто так! Віктор відчув, як у грудях росте тривога. Щось має бути.

Ось саме що має! Олександра схопила його за рукав. А якщо її пограбували? А якщо напали хулігани? Памятаєш, минулого місяця у Каті з пятого поверху сумку вирвали?

Тоді б її до лікарні доставили або в поліцію. Ти ж кажеш, скрізь дзвонила.

Дзвонила, дзвонила! І знаєш, що мені сказали? Що доросла людина має право піти куди хоче! Що подавати заяву про розшук можна лише через троє діб! Троє діб, Віть! А якщо…

Олександра не договорила, але Віктор зрозумів. Обидва думали про найгірше.

У двері подзвонили. Олександра кинулася відчиняти, на її обличчі промайнула надія.

Марійко? гукнула вона, дзьобаючи замок.

На порозі стояла сусідка тітка Галя з першого поверху, у руках у неї була торбинка.

Олександро Петрівно, а що трапилося? Я вас вночі чула, плакали… І зараз голоси…

Марійка зникла, коротко відповіла Олександра. Вчора ввечері пішла і не повернулася.

Тітка Галя ахнула, поставила торбинку на підлогу.

Ой, Боже! А я її вчора бачила! Близько пів на восьму, спускалася вниз, а вона мені назустріч. Привіталися, вона сказала, що до аптеки спішить.

І все? Більше нічого не каза