Вибач, але я ще не готовий до спільного життя

Вибач, але я поки не хочу жити разом…

Олександру здавалося, що Леся закохана в нього так само, як і він у неї, тому її відповідь на його пропозицію жити разом його вельми здивувала.

– Вибач, але я поки не хочу жити разом! – сказала вона.

– А чому?

– Не знаю, ми зустрічаємося всього півроку. Мені здається, ще зарано…

– Зарано? Сонце, мені здається, що якраз час. Поживемо разом, дізнаємось одне про одного більше, а там, глядиш, перейдемо на новий етап.

– Олеже, це не комп’ютерна гра, це життя. І в моєму житті зараз немає місця для співжиття, але це не означає, що я не ціную наші стосунки. Просто мене цілком влаштовує те, що є.

– Але я хочу більшого! Хочу прокидатися з тобою щоранку. Хочу засинати разом! Хіба ти цього не бажаєш?

– Ми й так це робимо. Два рази на тиждень, забув? Хіба цього мало?

– Мені мало!

– Ну, якщо ти мене любиш, то доведеться поки що потерпіти.

– Я можу потерпіти, якщо ти назовеш причину! Чому ти не хочеш? Поясни! Хіба це так складно?

Леся подумала трохи, потім усміхнулась і вирішила, що варто все обговорити докладніше.

– Олеже, давай начистоту. Що означає для тебе спільне проживання з жінкою?

– Я вже сказав, засинати і прокидатися разом!

– А між цим?

– У якому сенсі? – не зрозумів він.

– У добі двадцять чотири години, забув? Ти говориш тільки про ніч і раній ранок, а решта часу?

– А решту часу ми майже завжди на роботі, хіба ні?

– Ну чому? Наприклад, ми будемо вечеряти чи снідати?

– Сподіваюся!

– А хто буде готувати?

– Ти не вмієш готувати! – здогадався Олександр, хоча не раз їв її страви.

– Я вмію готувати!

– Тоді в чому проблема?

– Хто буде готувати? Ти чи я?

– Ну, ти, можливо, інколи і я. А чому ти так переживаєш через це?

– Олеже, бо я не хочу, щоб моє життя перетворилося на день бабака, як у багатьох моїх подруг! Я не хочу прокидатися раніше, щоб приготувати комусь сніданок. Я не хочу бігти з роботи, заходити в магазин, нести пакунки додому, а потім ще дві години поратися на кухні!

– Але ж ти інколи готуєш, коли залишаєшся в мене, чи не так? Я думав, тобі подобається…

Олександр виглядав трохи роздратованим. Виходить, його дівчина – ледащиця?

– Я люблю готувати, але робити це щодня поки не готова. Мені подобається прийти додому, зробити швиденько салатик і на цьому все. Мене влаштовує, що ми зустрічаємося два рази на тиждень, іноді частіше. Це для мене достатньо! Можливо, з часом я захочу більшого, але поки ні!

– Просто ти мене не любиш! – заявив Олександр.

– Ну от, починається…

– А що? Хіба ні? Коли жінка любить, вона готова на все заради коханого!

– А коханий? Він готовий на все заради коханої?

– Звісно!

– Добре, тоді давай жити разом, АЛЕ – всі домашні обов’язки пополам. Кожен прибирає за собою, готуємо по черзі, праємо свої речі самі. Як тобі такий варіант?

– Але я погано готую. Ти сама казала!

– Буде привід навчитися. Не завжди ж їсти піцу чи бургери. З навчанням я можу допомогти!

– Я просто не розумію, хіба це так складно? Чому іншим не складно? Ти що особлива? – не вгамовувався Олександр.

– Ну, якщо тобі хочеться так думати. Нехай так і буде! Я особлива. Я не хочу класти своє особисте життя на вівтар кохання. Не зараз. Мені всього двадцять три. Хочу насолоджуватися свободою!

– А, я зрозумів! У тебе є інший чоловік! – раптово придумав висновок Олександр.

– І навіщо мені він? – не зрозуміла Леся.

– Ну, раз ти не хочеш жити зі мною, значить, він тобі дорожчий!

– Твій вигаданий чоловік мені дорожчий? – усміхнулась вона.

– Твій вигаданий чоловік! Навіщо мені вигадувати собі чоловіків!

– А, тобі чоловіки не потрібні, тому ти вирішив вигадати мені, так?

– Ти мене зовсім заплутала! – майже закричав він.

– Тому що ти несеш нісенітниці! У мене більше нікого немає! Іноді й тебе багато, тому я й не хочу жити разом! Я люблю своє самітництво і не готова з ним розлучитися. Не зараз!

– Як можна любити самотність, коли ти у стосунках? – здивувався Олександр.

– Дуже просто. От є речі, які тобі подобається робити, коли нікого нема вдома?

– Наприклад?

– Не знаю, читати книгу, дивитися серіал, приймати ванну, блукати в соціальних мережах, приміряти одяг з шафи, танцювати у темряві!

– Чоловіки таким не займаються! – обурився він.

– А дівчата займаються! І мені це подобається! Поки не готова розлучитися з простими радощами своєї холостяцької життя!

– Але ж і в спільному житті достатньо своїх радощів! – все ще намагався переконати її Олександр.

– Наприклад?

– Засинати і прокидатися разом! – знову почав він свою пісню.

– Олеже, ти знаєш, що ти хропиш, як трактор?

– Що? Ти ніколи не казала! І інші не жалілися!

– Ну, щодо інших не скажу, а ось після того, як Льонька тобі по носу вдарив на шашликах пару місяців тому, хропіт став жахливий. І, до речі, я тобі говорила! Я можу терпіти це пару разів на тиждень, але щодня не хочу! Я теж хочу хоча б іноді висипатися.

– Ти не висипаєшся поруч зі мною?

– Тільки в ті рідкісні моменти, коли вдається заснути раніше за тебе!

– Але ж ти зазвичай лягаєш пізніше…

– От і я про це!

– Ага, отже, я хроплю, я не готую, я не підходжу для співжиття?

– А ще, як виявилося, ти жахливий зануда! – не втрималася вона.

– Чому це я зануда!?

– Ти вже півгодини намагаєшся переконати мене зробити те, чого я принципово не хочу робити. Що це, як не занудство?

– Лесь, я взагалі-то хотів на тобі одружитися! Тому й запропонував пожити разом! – образився він.

– А я хіба говорила, що хочу заміж? – сумно усміхнулася вона.

– А ти хіба не хочеш? Всі дівчата хочуть заміж!

– Мабуть, не всі…

– Чи ти не хочеш заміж за мене? – здогадався він.

– Я в принципі не хочу, але якщо й розмірковувати з твоєї точки зору, то що ти можеш запропонувати майбутній дружині? Засинати і прокидатися разом?

– Ти хочеш сказати, що я порожнє місце? – образився Олександр. – Що я ні на що не здатний?

– Тобі вже майже тридцять. Ти працюєш за двадцять тисяч гривень у місяць, ти живеш у старій квартирі свого дядька, аби не платити за оренду, ти одягаєшся в дешевих магазинах. Ти навіть машину не хочеш купувати, бо її годувати треба!

– Тебе послухати, так я ще той подарунок! Тоді навіщо ти взагалі зі мною зустрічалася?

Леся знизала плечима.

– Ти симпатичний, добре складений, ти веселий і чудовий коханець.

– Для здоров’я?

– І для душі!

– Але сім’ї у нас не буде!

– Поки ти не подорослішаєш, точно ні!

– Чудово! Тоді моя пропозиція знімається з порядку денного! І знаєш, я тобі навіть більше скажу! Ми розходимося!

– Справді? – з іронією запитала Леся. – А я думала, ти вже й не запропонуєш! Тоді пока? – сказала вона і махнула йому рукою, нагадуючи, що вони сваряться у її квартирі.

– Пока! – гордо заявив він, натягуючи штани. – Точніше прощавай!

– Значить, прощавай! – сказала вона з усмішкою і кинула йому футболку.

Олександр пішов, а Леся увімкнула музику, вимкнула світло і почала танцювати. Це завжди допомагало заспокоїти нерви і повернути позитивний настрій. Вона знала, що завтра або післязавтра він все одно повернеться, але ж чи пустить вона його назад? Це вже питання!