Загадкова згода: три місяці потому все стало зрозуміло.

Сьогодні я остаточно попрошу у дружини розлучення, моя кохана, благав Олег свою кохану Марічку. Тільки не хвилюйся, я не маю наміру сваритися з тобою.

Жінка сумно глянула на чоловіка, що сидів напроти.

Твої постійні обіцянки виснажили мене, розумієш? Ми разом вже не перший рік час робити вибір. Якщо не збираєшся йти від неї, скажи чесно і ми закриємо цю тему.

Ні, не кажи так! Я давно вирішив, що хочу жити з тобою. Просто обставини заважали.

Олеже, я не дурна дівчина, щоб вірити гарним словам. Я йду, у Марічки на очах виступили сльози.

Почекай! Сьогодні все вирішиться.

Він повернувся додому пізно. Теща вже спала, а дружина сиділа на дивані з чашкою чаю, дивлячись серіал.

Добрий вечір, привіталася Софія. Знову затримався?

Софіє, нам треба поговорити. Зараз.

Добре, тільки дай заварити тобі чаю.

Не треба.

Олег сів поруч.

Ми разом майже тридцять років. У нас двоє дітей, які вже живуть самостійно. Ми пройшли через багато, але завжди підтримували одне одного.

Софія уважно дивилася на нього.

Почуття згасли. Залишилася лише повага. В тебе інша? спитала вона спокійно.

Так, зізнався він. Ми разом два роки. Це справжнє кохання.

Ти щасливий із нею?

Так.

Софія замовкла.

Давай розлучимося, сказав Олег.

Добре, відповіла вона. Насильно милим не будеш.

Будь ласка, не зясовуймо. Я не можу пояснити, як так вийшло

Я підпишу папери, але з умовою.

Якою?

У мами скоро ювілей. Давай все після свята. Вона не заслуговує наших сварень у такий день.

Згоден.

І ще. Я хочу, щоб перед святом ти поводився так, ніби між нами все добре.

Олег, хоч і неохоче, погодився.

Наступного дня він зустрівся з Марічкою.

Я попросив у Софії розлучення, сказав він.

Нарешті! Коли переїдеш до мене?

Ми вирішили розпочати процес після ювілею тещі через два місяці.

Що за нісенітниця? Ти мене кидаєш?

Ні. Але я не можу зрадити слово.

Тоді ми не бачимося цих два місяці.

Олег погодився.

Наступні тижні минули, як у казці. Він поводився як ідеальний чоловік, дарував квіти, доглядав за дружиною.

Зяте, як же добре, що ти знову став уважним! тішилася теща.

Але Софія виглядала хворою. Одного разу вона знепритомніла.

Їдемо до лікарні! заклопотався Олег.

Не хвилюйся, все добре, відповіла вона.

Він став ще уважнішим, але думки про Марічку згасали.

Ювілей пройшов чудово.

Ти найкраще, що сталося в житті моєї доньки, сказала теща.

Наступного дня Софія пішла до подруги. А ввечері подзвонила:

Я вас дуже люблю. Ви найцінніше в моєму житті.

Олег не міг заспокоїтися.

Опівдні дзвінок із лікарні:

Вашу дружину не врятували. Співчуваємо.

Він упав на коліна.

Мамо Ви знали?

Так. Вона просила мовчати.

Я ж її люблю! Я не встиг сказати!

Вона відчувала, прошепотіла теща.

**Життя дарує шанси, але часу на роздуми немає.**