Занадто чудова

Віра була обурена, але нічого не могла змінити. Та й навіщо? З дитинства Віра звикла всього досягати сама. В школі вона завжди отримувала відмінні оцінки, іноді дивуючи вчителів та однокласників. Вона з тих, хто засмучується через четвірку. Однолітки крутили пальцем біля скроні, та нишком заздрили отриманим четвіркам. Вчителі ж казали, що помилки — це нормально і п’ятірку можна отримати наступного разу, але Віра хотіла її тут і зараз.

Повернувшись зі школи, одразу бралася до уроків. Мама й бабуся дивувалися її наполегливості.

— Вийди на вулицю, відпочинь, погодка ж гарна, — казала бабуся.

— Завтра контрольна. Треба підготуватися, — відповідала дівчинка, відкидаючи за спину свою чудову косу.

Віра дуже любила читати. Бабуся з мамою сперечалися, що її захоплення читанням може зіпсувати зір.

— Ну, трішечки ще! Дуже цікава книжка, — просила Віра, притискаючи до себе черговий роман.

Мама похитувала головою й ішла на кухню, де вони з бабусею говорили про блискуче майбутнє Віри.

— Лише б не на шкоду здоров’ю! — завжди додавала бабуся. — Боже, допоможи…

Як і слід було очікувати, школу Віра завершила із золотою медаллю, вступила до престижного університету та навчалася на відмінно. Ледве захистила диплом, як отримала кілька пропозицій роботи і обрала ту, яка була ближче до дому.

Віра швидко досягала успіхів на роботі. Її зусилля цінували, зарплата зростала, і вона змогла купити квартиру, виїхавши від мами й бабусі.

— Ох, Віронько, — зітхнула бабуся. — Давно доросла стала, жити сама хочеш, але ми дуже будемо за тобою сумувати!

— Не хвилюйся, бабусю, часто приїжджатиму, адже ми в одному місті, — усміхалась Віра.

— Але якщо жених з’явиться, обов’язково не забудь привести його на оглядини, — додала бабуся. — Ох, боюсь, ошукають тебе… а я ж зразу таких помічаю!

— Не турбуйся, бабуся, я вже точно не дам себе в образу, — сміялася Віра.

Мама Віри не любила згадувати про своє минуле кохання, від якого народила Віру. Він обманув її, за що довелося дорого заплатити. Попри це, вирішила народити Віру, і ніколи про це не пошкодувала. У дівчинки було все завдяки мамі та бабусі.

Вопреки застереженням бабусі, Віра не поспішала знайомити родину з Тарасом. Він їй просто подобався, не більше. Вона нічого не вимагала від нього, а ось Тарас був цим заінтригований. Він недавно розійшовся зі своєю дівчиною — повною протилежністю Вірі.

Тарас — вільний художник, ще мав знайти своє місце в житті. Віра, така практична та цілеспрямована, знаходила в його романтичності певний шарм. Він обдаровував квітами, купував подарунки на останні гроші. Заробіток у нього був нестабільний, але Тарас мав талант, а Віра стала для нього музою.

Попри успіх у продажі портретів, він іноді втрачав натхнення, зникаючи в депресії. Віра нагадувала, що для успіху йому потрібно лише трохи більше зусиль. Та Тарас жартував, що для щастя йому вистачає тільки Віри.

Тарас часто ночував у Віри, а його майстерня в маленькій квартирці була завалена полотнами й фарбами.

Разом жити Віра не пропонувала, та й Тарас не наполягав. Вона не прагнула змінити його, не вимагала одружитися або народити дітей. Вона сама заробляла на все, що потрібно.

Віра часто платила за романтичні вечері, подорожі, прощаючи йому черговий фінансовий «кризовий період». Вона намагалася допомогти Тарасу з продажами картин, пропонувала роботу, де він міг би заробити, не покидаючи мистецтво. Але Тарасу не подобались новаторства. Він віджартовувався, мовляв, він вільний, як птаха, і Віра намагалася його підтримати.

Та попри всі труднощі, Тарас подобався їй, і з ним було добре душею й тілом.

Але одного дня, під час прогулянки, Тарас раптом заявив, що їм треба розійтися. Віра була вражена. Вони присіли на лавичку, і Віра, яка вже була налаштована на спільну вечерю, була шокована такою новиною.

Тарас почав пояснювати, що Віра для нього занадто хороша, що його життя не склалося так, як у неї, і що він не може нічого їй запропонувати.

— Мене це дратує! Розумієш, дратує! — заявив Тарас. — У тебе ж є гроші, ти сама вирішуєш, як їх витратити, можеш купити все, що захочеш. А я рахую копійки. Мені прикро, коли ти отримуєш від мене подарунки, на які я збирав місяцями. А для тебе це дрібниця.

— Тобто, тебе дратує мій достаток?! — Віра була приголомшена. — Як ти так можеш говорити? Хіба не знаєш, як багато я працюю заради всього цього?

Тарас мовчав.

Віра піднялася і пішла. Замість того, щоб намагатися досягти її рівня, він просто здався. Він міг поділитися з нею своїми переживаннями, і разом вони б знайшли рішення. Але ні, він вирішив розійтись.

Віра була надзвичайно зла на Тараса, згадавши слова бабусі про людей, які хочуть вигідно поживитись за чужий рахунок.

***

— Що ж ти все ніяк нас не познайомиш зі своїм женихом? — запитала бабуся під час чергового візиту Віри.

— Немає його, бабусю… — сумно відповіла Віра.

— Як же так? Не може бути… — здивувалася бабуся.

— Може. Схоже, мені одній доведеться жити, — усміхнулась Віра.

— Не засмучуйся, доця, — сказала мама. — Молоді ти ще.

— Молоді… але не хочу я цього. Я зрозуміла, що можу все самостійно, навіщо мені обуза? — відповіла Віра.

Незабаром Віра зустріла свою справжню любов. Він був такий же цілеспрямований та працьовитий, як і вона. Вони розуміли один одного з півслова.

Разом вони завойовували цей світ, йшли пліч-о-пліч до своїх мрій, розмовляли про плани, ділилися досягненнями.

Якось Віра зустріла Тараса на вулиці. Він малював дівчину на бульварі. Поруч були інші художники. Віра не одразу його впізнала. Він виглядав зморено та зосередженим.

Віра, проходячи повз, подумала про те, що кожен вибирає своє. Мабуть, йому комфортно на його рівні. Як кажуть, “краще синиця в руках, ніж журавель у небі”.