Здається, ти не зрозуміла, люба. Ніхто не питає твоєї думки – сказала свекруха.

– Здається, ти не зрозуміла, люба. Ніхто не питає твоєї думки, – сказала свекруха.

Моїй новонародженій донечці лише два тижні, а свекруха вигадала ідею повезти її під дощем за сто кілометрів від міста лише для фото. Тепер розповім вам усе.

Коли моєму чоловікові було п’ять років, він разом із матір’ю посадив дерево. І, звісно, зробили пам’ятне фото. Відтоді вони щороку фотографувалися в тому ж місці і того ж дня. Спочатку це була плівкова камера, але потім з’явилися смартфони, що значно спростило завдання. Свекруха друкувала ті фотографії та вішала в рамках на стіну у своєму вітальні.

Цей загадковий ритуал між мамою та сином ніколи не забувався. Коли я тільки починала зустрічатися з моїм чоловіком, хотіла привітати його з днем народження, але він сказав, що їде до матері. Лише потім розповів мені про традицію фотографій і про те, що перенести її на інший день категорично неможливо.

Коли ми вже були одружені, чоловік із температурою поїхав на сесію до свекрухи. Якось вона навіть не дозволила йому виїхати у відрядження, після якого обіцяли підвищення. Загалом, фото мало бути зроблене навіть під загрозою смерті чи страти.

І от народилася наша донька, яка, за словами свекрухи, теж повинна взяти участь у фотосесії з батьком. Врешті-решт, традиція повинна передаватися з покоління в покоління.

– Діти є невід’ємною частиною життя батьків, тому внучка буде з татом на фото. Завтра зранку я заберу сина і внучку. Я вже купила молоко, підгузки теж. Швиденько сядемо на потяг і повернемося.

– Моя донька нікуди не їде! – заявила я. – Вона не буде трястися дві години в один бік у потязі. До того ж, погода негарна, вона може застудитися. Постійно дощить!

– Здається, ти не зрозуміла, люба. Ніхто не питає твоєї думки. Внучка їде з нами завтра, крапка, – заявила свекруха зі злим усміхом.

– Ні, мабуть, це ти не зрозуміла. Моя донька нікуди не їде, – категорично сказала я.

Загалом, усе закінчилося скандалом. Я виставила свекруху за двері. Коли чоловік повернувся з роботи, я розповіла йому про цей інцидент. Він заспокоїв мене і сказав, що я все зробила правильно.

Наступного ранку свекруха вскочила до квартири з вимогою вдягти дочку.

– Чому дитина ще не вдягнута?

– Мамо, ми їдемо разом, дочка залишається вдома. У таку зливу ми не можемо її тягти, дівчинці лише два тижні, – намагався пояснити чоловік.

– Вона ж не з цукру, не розтане! – закричала свекруха.

– Здається, вчора ми все узгодили! Донька нікуди не їде! – сказала я.

Потім свекруха здавалась розлюченою, вона почала силоміць виривати у мене дитину. Коли чоловік ще раз сказав їй, що дочка залишиться вдома, вона почала кричати:

– Я стільки років збирала ці фотографії, а через твою дурнувату дружину, цю гидоту, справа мого життя пішла прахом. Не хочу тебе більше знати! Грім і блискавка! І нехай твоя улюблена дочка потім плюне на тебе, коли виросте, як ти на мене!

Свекруха вибігла з квартири, грюкнувши гучно дверима. Чоловік побіг її наздоганяти, а я намагалась заспокоїти налякану дитину. Донька довго спала, але чоловік не повернувся. Напевно, пішов робити традиційне фото.