Життя у своєму ритмі

**Жити для себе.**

Чоловік здався і погодився на її умови. Він викупив її частку в квартирі, не надто сперечаючись – мабуть, зрозумів, що боротьба безглузда. Оксана взяла гроші, забронювала квитки на перший же рейс до Іспанії. За кілька днів вона вже стояла на березі Середземного моря, відчуваючи, як теплі хвилі обіймають її босі ноги.

Вона ніколи раніше не була за кордоном. Завжди знаходила причини: то немає часу, то гроші треба відкладати, то доньці щось потрібне. Тепер же вона гуляла старими вуличками Барселони, дивилася на архітектуру Гауді, пила червоне вино в маленьких кав’ярнях і не поспішала. Вранці прокидалася без дзвінка будильника, їла свіжі круасани і думала: *Чому я не зробила цього раніше?*

Донька спочатку обурилася, потім спробувала маніпулювати, а згодом змирилася. Подзвонила якось увечері, коли Оксана сиділа на балконі з келихом вина, і замість звичних прохань просто запитала:
— Мам, як ти?
— Добре, — чесно відповіла Оксана. — Нарешті.

Може, колись вони знайдуть спільну мову. А може, і ні. Але Оксана більше не хотіла жити з почуттям провини за те, що робить щось для себе.

Пухлина, як і обіцяв лікар, дала їй півтора роки. Але ці півтора роки вона прожила так, як ніколи раніше. Без компромісів, без очікувань, без страху бути непотрібною. Вона купувала собі квіти, їла улюблені страви, писала щоденник і навіть спробувала навчитися грати на гітарі.

Останній свій день вона зустріла на березі океану. Сонце сідало, розфарбовуючи небо і воду в золото. Оксана закрила очі і всміхнулася. Вона не шкодувала.

**Кінець.**