Живете добре? Допомагайте своїм близьким!

– Софійко, ти вдома?

– Ні, тільки йду. А що таке?

– Треба поговорити. За скільки хвилин будеш?

– Через півгодини. Що трапилося, мамо?

– Потім дізнаєшся.

Такий діалог відбувся між Софією та її мамою Валентиною Сергіївною.

Ледь Софія роздяглась і розібрала пакети з продуктами, як у двері постукали.

– Мамо, що сталося?

Валентина Сергіївна підозріло оглянула квартиру і пройшла далі.

– Дивлюсь, телевізор новий купили.

– Так.

– Добре живете, – пробуркотіла мати і пройшла на кухню.

– Чай, каву?

– Обійдуся. Я по справі прийшла.

Тим часом Валентина Сергіївна побачила дорогий ковбасний сервелат і цілу гору фруктів.

– Кажу ж, багатієте. Он скільки накупила.

– Так, мамо. Можемо собі дозволити.

– Справді, ми з батьком все життя працювали на заводі, а ви, бачите, бізнес будуєте. Пощастило вам!

Так, у Софії та її чоловіка Павла був свій бізнес, який вони з нуля побудували. Ніхто їм не допомагав і не давав кошти на перші внески.

Всього вони досягли власною працею. Вони ризикнули і взяли кредит. Була можливість зазнати невдачі і залишитись з боргами. У той момент ніхто молодій сім’ї не приділив підтримку. А згодом почали дорікати, що живуть краще за інших членів родини.

За настроєм матері Софія прекрасно розуміла, що не варто зараз очікувати нічого доброго. Це могла бути чергова просьба або претензія.

– Я про що хотіла поговорити. Твоя сестра Галина вже кілька місяців за копійки працює. Ну, ти знаєш, що вона продавцем-консультантом працює.

– Так, я в курсі, – кивнула Софія.

– Отже, я подумала, добре б було, якби ти влаштувала її до своєї компанії.

– В якому сенсі? – здивувалася Софія.

– Прямо. Вам же потрібні працівники?

– Ні, штат уже укомплектований.

Валентина Сергіївна осудливо подивилася на доньку.

– Тобто місць зовсім немає?

– Кажу ж, в нас немає відкритих вакансій.

Цей аргумент матері ніяк не зупинив, і вона продовжувала стояти на своєму.

– Знаєш, у мене таке враження, що ти просто не хочеш допомогти сестрі. От і шукаєш відмовки.

Софія чудово розуміла, чому мати хочу того розмови. Це вже було не вперше.

Від самого дитинства так склалося, що Галю, як молодшу доньку, Валентина Сергіївна любила більше. Тому й намагалася давати їй усе найкраще.

Тож Галя звикла, що їй завжди все дають. На відміну від Софії, яка прагнула сама всього досягти і прагнула до кращого життя.

Поки батьки працювали, молодшу сестру не загнати було на роботу. А потім довелося, бо на одну пенсію особливо не проживеш.

Без освіти і досвіду роботи їй ніде не раділи. У протилежність Софії, яка працювала з 18-ти років і паралельно здобувала вищу освіту.

Поступово вона крокувала до того, аби разом із чоловіком відкрити власний бізнес і жити в своє задоволення. А Галина залишалася незадоволена, але змінювати нічого не хотіла.

Куди краще, якщо інші це для неї зроблять. Наприклад, мати чи сестра. Втім, Валентина Сергіївна не йшла далеко. Адже вважала, що Софія повинна допомагати своїй молодшій сестрі.

– Мам, я ж тобі вже все пояснила.

– Так, простіше іноземних людей на роботу брати, ніж допомогти своїм.

Справа в тому, що у Софії і Павла було одне правило: не брати на роботу родичів і знайомих. Бо вони починають обманювати і нахабніти.

Таких помилок вони вже одного разу допустили і потім пообіцяли так не робити. Ніколи не можна плутати бізнес і дружні стосунки. Те ж саме стосується родичів.

Але це була не єдина причина, чому Софія не хотіла допомагати сестрі. З самого початку у них складалися не найпрекрасніші стосунки.

Навіть можна сказати, що з дитинства вони не терпіли одна одну. Основу було закладено тоді, коли мати почала їх розділяти і завжди ставити Галину на перше місце.

Що ж, чого вона, власне, чекала при такому ставленні до старшої доньки?

– Мамо, я сказала – допомогти не зможу. Нікого звільняти не буду і Галю на роботу не візьму.

– Егоїстка ти, нема слів! Ну, що з вас взяти. Вам забезпеченим простих людей не зрозуміти.

Валентина Сергіївна розвернулась і пішла до виходу. Незважаючи на прояв характеру і образу, сумку з продуктами вона взяла.

Софія не стала її зупиняти, адже чудово розуміла, що немає сенсу. Тим більше, мати могла б це сприйняти як слабкість.

Ввечері додому повернувся Павло і по вигляду дружини зрозумів, що вона плакала.

– Софіє, що сталося?

– Мама приходила.

– Зрозуміло. В черговий раз про сестру просила?

– Так.

Павло міцно обійняв Софію, показуючи свою підтримку.

– Сподіваюсь, ти не взяла її слова близько до серця?

– Ні, я давно звикла до її виходок, – похитала головою Софія.

– Вірно. Ти ж знаєш, варто один раз піти на поступки, і відразу сідатимуть на шию.

– Так, я знаю, але все одно прикро.

Пролунав телефонний дзвінок і на екрані засвітився номер Галини.

– Слухаю, – без інтересу відповіла вона.

– Не розумію, невже тобі настільки жалко?

– В якому сенсі? Галя, про що ти?

Спершу Софії здалося, що йдеться про роботу, та виявилося зовсім інше.

– Бачила, що мама принесла сервелат і фрукти. Чому так мало передала? Могла б побільше дати. Зрештою, ви ж добре заробляєте.

Софія важко зітхнула і відповіла:

– А з чого ти взагалі вирішила, що я тобі щось винна?

– Бо я твоя сестра і ти мусиш мені допомагати.

– Ні, кохана моя. Я тобі нічого не винна. Як і ти мені. Кожен живе своїм життям і за своїми засобами. Хочеш жити краще – шукай можливість. Не варто чекати чужих подачок.

Вона думала, що після такого Галина розсердиться і кине слухавку, та сестра знайшла що відповісти.

– Звісно, тобі ж легко міркувати, коли є власний бізнес і все готове. А мені як?

– Тож побудуй своє, в чому питання? Вперед, дій!

Софія більше не хотіла чути докорів на свою адресу. Вона чудово розуміла, що сестра і мати невиправні. Доказувати їм свою правду – собі дорожче.

Дійсно, треба цінувати тих, хто цінує тебе, і не намагатися догодити комусь, лише тому, що це твій родич.