Живу одна у великій квартирі. Відтоді як син одружився, свекри у всьому їм допомагають. А я вважаю, що не повинна.

Відтоді як син одружився, я живу одна у великій квартирі. Батьки невістки допомагають їм у всьому, а я вважаю, що не повинна.

Я нічого не мала проти раннього шлюбу мого сина. Віктор одружився ще на студентські роки. Сказала лише одне: на мою допомогу не розраховуй.

Син одружився сім років тому. Звичайно, я не була в захваті і чітко заявила, що на допомогу не розраховувати. – Якщо хочеш створити сім’ю, будь дорослим і незалежним. Знайди роботу та житло для себе і дружини. Забезпечте сім’ю всім необхідним, – радила я.

Я живу у трьохкімнатній квартирі, але в мене є ще одна, яку здаю в оренду. На неї я самостійно заробила. Виховала сина сама, одночасно ведучи фінансові справи кількох компаній. Заробляла чимало. Я спокійна жінка, але живу для себе. Дитину виховала, важко працювала більшість життя, зараз хочу нарешті зосередитися на собі.

Якось мені зателефонували батьки невістки. З’ясувалося, що син із дружиною поїхали на тиждень у відпустку за кордон. Дітей залишили під їхньою опікою. Старшому три роки, а меншому лише декілька місяців. Спитали, чи не могла б я старшого онука на кілька днів взяти до себе. Звісно, що відмовила. Не хотіла брати на себе таку велику відповідальність. Внуків бачу декілька разів на рік, на свята чи дні народження, і це всього на кілька годин. А тут взяти малюка на кілька днів!

– Ну що ж, якщо не можеш його доглянути, розумію. Гірше було б, якби погодилася і не виконала обіцянки. Я не ображаюся, – відповіла свекруха сина.

Я так само вважаю, адже через що вона могла би ображатися. Вони завжди ближче мають стосунки з дочкою і зятем, ніж я. Тесть влаштував мого сина на хорошу роботу, допомогли їм купити квартиру, машину. Постійно перебувають у дітей. Ні дня не минає, щоб їх не відвідали. Не розумію, чому так піклуються про дорослих людей. Адже їм вже понад 30 років! Найгірше, що вони вважають, що і я маю їх підтримувати. Сама собі відмовляти і давати синові, бо молодь потребує більше. Але це неправда! Вже дітям слід би нам допомагати, а не навпаки.

На жаль, моя подруга не погоджується зі мною. – Я б так не змогла. Не могла б виштовхнути сина з дому, щоб пішов до чужих людей. Тим більше, якщо він створив сім’ю. Маєш таку велику квартиру! Виявляється, свекри йому більше допомогли, ніж ти! – докорила мені недавно.

– Нехай роблять, що хочуть, – відповіла їй. Я не була задоволена думкою подруги. – Вони тобі вдячні будуть на старість, побачиш, – налякала вона мене. – Важко, максимум піду в будинок престарілих. Сама даєш мені поради, але побачимо, як тобі діти віддячать за те, що весь час і гроші їм присвячуєш, не думаючи про себе, – відзначила я.